Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ


Жданов

ополчення і батальйон морської піхоти. В серпні почалася підготовка до евакуації промислових підприємств Маріуполя на схід країни. Облад­нання спеццехів і прокатні стани вивезли на Урал і в Поволжя.
8 жовтня фашисти окупували місто. Маріупольські заводи привласнив німецький монополіст виробництва зброї - Крупп. «Азовсталь» назвали Азовським заводом № 1, а заводи ім. Ілліча та ім. Куйбишева - Азовським заводом № 2 фірми «Крупп фон Болен». Окупанти наказали всім робітникам стати до роботи. «Того, хто не вийде на роботу протягом трьох днів, буде розстріляно»,- погрожували вони. На підприєм­ствах запроваджувався 12-годинний робочий день. Однак за 23 місяці хазяйнування в Маріуполі гітлерівцям так і не вдалося налагодити металургійне виробництво та відбудувати енергетичне господарство заводів. Вони не одержали жодної тонни чавуну і сталі.
За час окупації фашисти розстріляли і замордували в Маріуполі понад 50 тис. чоловік, у т. ч. уславленого сталевара М. М. Мазая, депутата Верховної Ради УРСР М. О. Пузирьова, старого більшовика А. О. Заворуєва. Нелюдських катувань зазнали військовополонені. Біля шлакової гори кілька тисяч поранених і виснажених червоноармійців загнали за колючий дріт. У лютому 1943 року їх в самій білизні вивезли у Старокримський тупик і там заморозили на смерть.
Незважаючи на терор, люди боролися. В Маріуполі діяло кілька підпільних патріотичних груп. Вони проводили антифашистську пропаганду, писали і розповсю­джували листівки, організовували втечі полонених червоноармійців з таборів, постачаючи їм продукти харчування і одяг, зривали пуск промислових об'єктів і агрегатів. На заводі «Азовсталь» група патріотів під керівництвом О. М. Штанька перешкодила фашистам пустити 1-у та 4-у домни. У перші дні окупації на заводі ім. Ілліча псував електромотори комуніст О. І. Фролов, згодом комісар партизанського загону ім. Пожарського, що діяв у Брянських лісах. Наприкінці 1941 року в Іллічівському районі створюється підпільна комсомольська група. 17 січня 1942 року фашисти схопили члена групи О. Кленова. До гестапо потрапили також О. Кравченко, В. Малич і В. Долгополов. Кілька днів їх катували. На стіні камери залишився напис: «Не виказав нікого! Батьківщино! Товариші! Бийте зрадників! Помстіться! Помстіться! - Олександр Кравченко». 1 квітня 1942 року молодих патріотів стратили.
Велику роботу проводила підпільна група М. В. Бондаренка, кадрового робіт­ника заводу ім. Ілліча, активного учасника громадянської війни. Її організовано восени 1942 року. Група поділялася на дві підгрупи, які очолювали комсомольці М. О. Колесова і Д. М. Ломизов. Підгрупа М. О. Колесової діяла в Іллічівському районі. До її складу входили А. О. Ломакіна, П. Л. Роянова, І. М. Федеряк, О. Т. Алістратова, О. Л. Гавриленко та ін. Будинок П. Л. Роянової перетворили на підпільний госпіталь для поранених втікачів з полону. Одних виряджали на протилежний берег Азовського моря, до радянських військ, інші ставали активними учасниками місцевого підпілля. Патріоти мали два радіоприймачі.
У групі Д. М. Ломизова були М. Прошин, В. Далененко, О. Петрулевич, брат Дмитра - Володимир Ломизов, син М. В. Бондаренка - Віктор, М. Пашков, В. Гладкий, П. Жаботенко, І. Воробйов, Н. Тетерюк. Мати Ломизових - Марія Дмитрівна, що працювала медсестрою, видавала підпільникам фіктивні довідки про хвороби. Молоді патріоти поширювали повідомлення Радінформбюро, листівки, які закликали до боротьби з окупантами; підробляли біржові картки і бланки документів, щоб ними скористалися наші люди. Вони організували втечу з табору 34 радянських військовополонених і переховували їх по своїх домівках. У квітні 1943 року на станції Маріуполь підпільники висадили в повітря ешелон з пальним.
На початку 1942 року почала діяти група патріотів на металозаводі міськпромкомбінату. Вона мала зв'язок з групами М. О. Колесової і Д. М. Ломизова. 2 серпня
1943 року фашисти заарештували оперативну трійку цієї групи - К. О. Мариниченка, I. В. Скребцова, Б. Д. Перепелицю. У них вилучили 7 радіоприймачів, 4 автомати, 8 пістолетів, 3 гвинтівки. Невдовзі гестапівці схопили ще 28 підпільників, а 4 серпня вороги вдерлися на квартиру Ломизових, де знайшли друкарську машинку, гекто­граф. паспорти, біржові картки, автомат, боєприпаси, німецьке обмундирування. Незважажаючи на катування, Дмитро і Марія Дмитрівна мовчали. Не заговорили вони і тоді, коли 14 серпня заарештували М. Пропійна і О. Петрулевича. Покалічених Пропійна і Петрулевича за браком доказів випустили. За кілька днів до визволення міста фашисти розстріляли Д. М. Ломизова і його матір, а також М. О. Колесову та іп. патріотів.
10 вересня 1943 року бійці 221-ї стрілецької дивізії, льотчики 9-ї гвардійської винищувальної дивізії і моряки Азовської військової флотилії під командуванням контр-адмірала С. Г. Горшкова визволили Маріуполь від гітлерівських окупантів. В бою за місто поліг смертю хоробрих піонер Толя Балабуха, який був провідником в моряків-десантників.



Маріуполь (у 1948–1989 роках - Жданов) - cучасна карта