Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ


Жданов

До осені 1917 року вплив маріупольських більшовиків на маси незмірно зріс. Якщо в липні організація налічувала 100 чоловік, то у жовтні вже близько 3 тис. Під керівництвом більшовиків працював юнацький соціалістичний гур­
ток, створений весною 1917 року. Очолював його робітник трубного цеху «Нікополя» більшовик В. Козлов. Маріупольський комітет РСДРП(б) постійно листувався з ЦК партії, регулярно інформуючи його про становище в місті. У ве­ресні 1917 року під керівництвом більшовиків проведено перевибори Ради робіт­ничих і солдатських депутатів. За більшовицький список проголосувало тоді 5330 чоловік з 7243. 12 жовтня в приміщенні кінотеатру «Вечірній відпочинок» відбулося перше засідання новообраної Маріупольської Ради робітничих і солдатських депу­татів. Головою її став В. О. Варганов. Тут же було схвалено декларацію фракції більшовиків, яка вимагала передачі всієї влади до рук Рад. 17 жовтня загальні збо­ри Маріупольської Ради робітничих і солдатських депутатів делегатами на 2-й Все­російський з'їзд Рад обрали більшовиків - робітника снарядного цеху №1 «Нікопо­ля» І. Д. Борисова і П. П. Московченка (від солдатської секції). 21 жовтня Рада прий­няла резолюцію, в якій говорилося, що для врятування країни і революції вона... «вважає за необхідне негайний перехід всієї влади до рук 2-го Всеросійського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів». Резолюцію надіслали Цент­ральному Виконавчому Комітетові і редакції газета «Звезда».
Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, про декрети 2-го Всеросійського з'їзду Рад, робітники Маріуполя під керівництвом більшовиків ЗО жовтня створили військово-революційний комітет і штаб Червоної гвардії. У заводському районі владу зосередили в своїх руках Рада і військово-революційний комітет. В центрі міста, де пролетарський прошарок був незначним, керу­вала як і раніше, есеро-меншовицька міська Дума, що визнавала Центральну раду. Дума стала центром групування контрреволюційних сил, яким допомагали іноземні консули, що залишилися в місті. На підтримку контрреволюції у листопаді з Києва прибуло 200 гайдамаків. Назрівала збройна боротьба. Рада і військово-революційний комітет організували навчання робітників військової справи. З0 грудня 1917 року гаіідамаки були розгромлені. Радянська влада перемогла в усьому місті.
Поступово в Маріуполі нормалізувалося життя. Відроджувалися заводи. 14 бе­резня 1918 року, в зв'язку з навалою німецьких імперіалістів, Рада опублікувала звернення до робітників і селян Маріупольщини з закликом стати на захист соціалі­стичної Вітчизни. А наприкінці березня загін маріупольців під командуванням 3. О. Парганова вже воював з австро-німецькими окупантами під Катеринославом.
Скориставшись з того, що головні сили Червоної гвардії були на фронті, україн­ські буржуазні націоналісти, меншовики та есери 8 квітня вчинили заколот і захо­пили владу. Цим вони полегшили наступ німецьких загарбників. 20 квітня 1918 року
австро-німецькі війська окупували Маріуполь. Було скасо­вано 8-годинний робочий день на підприємствах; запровад­жено тілесне покарання. Підприємці різко знизили розцінки на роботу. Ціни на продукти харчування нестримно зростали. 8 травня окупанти закрили завод «Нікополь», слідом за ним - «Провіданс». Тисячі людей опинилися на вулиці.
Боротьбу робітників міста проти окупантів та їх націо­налістичних прихвоснів очолив створений у травні більшо­вицький підпільний комітет, керований Г. Македоном. Чле­нами комітету були також К. С. Турчанін, І. О. Каракошенко, Т. О. Какута, Я. Л. Волентер та І.П. Зубченко. У черв­ні 1918 року в Маріуполі відбулася повітова більшовицька конференція. Обговорювалися питання про обрання делегата на І з'їзд КП(б)У і підготовку збройного повстання проти окупантів. На заводах, в порту, місті і на залізниці створювалися ударні групи. Повстання розпочалося вно­чі проти 23 липня. Робітники заводів роззброїли і розігнали гетьманську варту, проте з'єднатися з головними силами повсталих не змогли. Запеклі бої розгорнулися на слобідці і в порту. Вони тривали два дні. Надвечір 24 липня, одержавши підкріплення з інших міст, окупанти придушили повстання. Кількасот чоловік було вбито; 150 заарештовано і віддано до військово-польового суду, який засудив кожного десятого до розстрілу, решту - на довічну каторгу, що її вони мали відбувати в Австрії. Почалися повальні обшуки. На місто наклали контрибуцію в 337 500 карбованців.
У листопаді 1918 року окупанти під ударами частин Червоної Армії і повсталих робітників та селян залишили місто. Але 22 листопада 1918 року Маріуполь захо­пили білокозаки полковника Жирова. Він оголосив в місті стан облоги і запровадив військово-польовий суд. 6 грудня 1918 року Маріуполь опинився в руках англо- французьких військ. Інтервенти за допомогою білогвардійців установили жорстокий окупаційний режим. 24 лютого почалося збройне повстання маріупольських робітників проти білогвардійців та інтервентів. У селах повіту, де вороги намагалися про­вести мобілізацію у свою армію, сталися виступи селян. Маріупольський


Маріуполь (у 1948–1989 роках - Жданов) - cучасна карта