Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ


Жданов

Гусинського М. Л. Зелікман та ін. Організація мала гектограф і друкувала прокламації та листівки.
Під її керівництвом ЗО квітня 1899 року почався страйк робітників заводу
«Нікополь»; того ж року відбулися перша в Маріуполі маївка і найбільший на півдні Росії страйк робітників обох металургійних заводів. Є липня 1899 року соціал-демократична організація поширила надруковану на гектографі прокламацію «Лист до маріупольських робітників», що закликала їх до страйку. 7-8 липня робітники сформулювали вимоги і обрали уповноважених для переговорів із заводоуправлінням. Вони зажадали перевести майстрових на відрядну оплату; чорноробам збільшити заробіток на 50 проц.; зрівняти оплату місцевих та іноземних майстрів (на заводі «Провіданс» бельгійські розмітники одержували 5 крб. на день, російські - 1 крб. 50 коп.); скоротити робочий час з 12 до 10 годин тощо. Після відмови 5 тис. робітни­ків обох підприємств припинили роботу. Заводчики викликали поліцію і солдатів. 13 липня поліція заарештувала А. Я. Гусинського та інших керівників страйку, але робітники розігнали конвой і визволили заарештованих. 15 липня до міста прибув губернатор у супроводі двох піхотних батальйонів і півсотні козаків. Страйк було придушено. Почалися обшуки й арешти. Соціал-демократичну організацію розгромили, членів її заарештували й вислали до Сибіру. Під час розправи з страйкарями було вбито і поранено кілька десятків робітників, 150 ув'язнено і понад 500увіль­нено з заводу.
Маріупольський страйк відіграв значну роль у розвитку робітничого руху в Дон­басі. У листівці «Річниця маріупольського страйку 14 липня 1899 року» соціал-демократи писали: «Хай товариші наші загинули, та їх жертва не пропаде марно і на ниві, зрошеній кров'ю, піднімуться й розквітнуть нові рясні сходи сміливих борців за свободу й щастя робітничого класу». Листівка закінчувалася закликом: «Геть капіталістів і царське самодержавство».
У період промислової кризи 1900-1903 pp. становище трудящих Маріуполя різ­ко погіршилося. В газеті «Искра» 1903 року надруковано кореспонденцію, в якій розповідалося про масові звільнення робітників, зменшення заробітної плати. «Нещасні випадки,- писали робітники в газеті,- стали повсякденними. Штрафи замучили. Школи для дітей робітників погані. Бібліотеки немає. На заводі «Нікополь» доходить до того, що жаркої літньої пори не вистачає навіть питної води».
В цей період в місті при активній участі революціонера-професіонала, іскрівця А. В. Шестакова відновлюється соціал-демократична організація. Весною 1901 року за дорученням Донського комітету РСДРП він влаштувався стругальником на «Нікополі». Разом з робітниками М. Цобаном, І. Семиловим, В. Семиловим, І. Діком, В. Московченком, М. Двіновим та іншими А. Шестаков організовував сходки, поширював нелегальну літературу, листівки. У кореспонденції з Маріуполя, надрукованій в «Искре», повідомлялося, що в грудні 1902 року і січні 1903 року тут розповсюджено прокламації «До організованих товаришів» і «До всіх громадян Росії», в березні 1903 року -«Павуки і мухи», «Хто наші вороги» і «Про безробіття».
Під керівництвом Маріупольського комітету РСДРП в 1903 році відбулися березневий страйк на «Провідансі», квітневі і травневі страйки робітників обох заводів. Велику антивоєнну агітацію серед мобілізованих і населення провадила соціал-демократична організація в роки російсько-японської війни.
Па початку 1905 року, одержавши звістку про Криваву неділю в Петербурзі, Маріупольський комітет РСДРП закликав пролетаріат міста до боротьби. 12 січня було оголошено дводенний страйк. Робітники виступили і під час всеросійського жовтневого політичного страйку. Ще 29 вересня 1905 року припинили роботу і зі­йшли на берег команди 18 вантажних пароплавів. 10 жовтня застрайкували залізничники, вранці 15 жовтня - робітники всіх цехів «Нікополя», увечері - на «Провідансі». Страйк став загальним. У ньому взяли участь також працівники поштово-телічрафної контори і всіх дрібних підприємств міста. На мітингу робітників «Нікополя» більшовики запропонували обрати представників по цехах і з них створити Раду робітничих депутатів. Представників також обрали на «Провідансі» та інших заводах. 16 жовтня на спільному мітингу робітників обох металургійних підприємств затвердили склад Ради. Було створено і місцеву профспілку «Металіст».
16-17 жовтня відбувалися багатолюдні мітинги, демонстрації, які закінчилися збройними сутичками з військами і поліцією. Консули Англії, Франції, Бельгії, що перебували у місті, вимагали від катеринославського губернатора посилити у Маріуполі та інших містах і селищах півдня охорону підприємств, які належали підда ним їх держав. У середині жовтня до міста прибули війська. Та, незважаючи на це, у зв'язку з виходом царського маніфесту 17 жовтня, Маріупольський комітет РСДРП і Рада робітничих депутатів 19 жовтня організували демонстрацію протесту, в якій взяло участь понад 10 тис. чоловік.



Маріуполь (у 1948–1989 роках - Жданов) - cучасна карта