Пошук від
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ


Жданов

В центрі міста споруджувалися двоповерхові особняки знаті. Вулиці тут бруку­валися. В 1910 році було збудовано насосну станцію, водонапірну башту, прокладено водогін, який постачав воду в центральну частину міста.
На окраїнах селилися робітники. Робітничий район забудовувався переважно одноповерховими будин­ками, найчастіше з саману, і землянками. У 1874 році на кошти земства в місті від­крили лікарню на 30 ліжок. 1890 року збудували ще одну на 15 ліжок. На початку
XX ст. відкрилися лікарні при за­водах «Нікополь» і «Провіданс». У 1913 в них працювали 4 лікарі, 8 фельдшерів і 3 акушерки.
Першу школу - двокласне грецьке парафіяльне училище - відкрили 1820 року; через 5 років- духовне училище, де навчалися переважно діти духівництва. В цих учбових закладах 1862 року перебу­вало 140 чоловік. У 1869-1893 рр. вже діяли 5 початкових шкіл, з 1876 року - чоловіча і жіноча гім­назії: на початку XX ст. відкрито учительську семінарію, ще одну гімназію, 2 прогімназії, реальне, технічне й єпархіальне училища, поблизу заводів - 4 початкові школи.
Навесні 1847 року до міста в вперше приїхала драматична трупа актора В. І. Виноградова (згодом відомий май­стер сцени столичних театрів), та виступати їм було ніде - довелося спеціально присіосовувати приміщення. В 1887 році з ініціативи актора В. Л. Шаповалова в Маріуполі збудовано театр, що мав велику сцену, зал на 800 глядачів, фойє. У трупі Шаповалова тривалий час грали М. П. Старицький, М. Л. Кропивницький, В. Н. Андрєєв-Бурлак та інші. 1899 року споруджено цирк на 800 місць, в 1906-1910 pp.- 3 кінотеатри: «XX століття», «Ілюзіон», «Вечірній відпочинок» (останній - у заводському районі). У 1870 році відкрито друкарню. З 1906 року тут видавали бур­жуазно-ліберальну щоденну газету «Мариупольская жизнь», друкували книжки. Маріупольським відділенням редакції газети «Приазовский край» (видавалася в Рос­тові на Дону) в 1896-1898 pp. завідував О. С. Серафимович, пізніше видатний росій­ським радянський письменник. У Маріуполі в родині бідного шевця 1842 року народився російський живописець-пейзажист А. І. Куїнджі. По закінченні петербур­зької Академії мистецтв він часто приїздив до міста, створив тут багато полотен.
Розвиток-капіталістичної промисловості після реформи зумовив зростання у Ма­ріуполі промислового пролетаріату. На металургійних підприємствах 1899 року пра­цювало 5339 чоловік; в 1916 році лише на «Нікополі» налічувалося 11 475 робітників. Багато їх було розпорошено по дрібних сезонних підприємствах міста. Сезонно - з березня до грудня - працювали і вантажники в порту. Щороку на заробітки в Ма­ріуполь прибувало з різних губерній 9-12 тис. чоловік. Ось що писав про становище портових вантажників у газеті «Приазовский край» в 1897 році О. С. Серафимович: «Важко уявити, якого нахабства сягає … експлуатація робітників. Підрядчики без хабара не приймуть робітника на роботу, а годують їх жахливими покидьками. Одне слово ... робітника буквально висмоктують». Навіть чиновникам департаменту полі­ції, які обстежували наприкінці 1899 року житлові умови робітників маріупольських метелургійних заводів, довелося визнати, що за винятком казарм й окремих хатинок, які містили близько 4000 чоловік, для решти 3757 робітників збито курені з тонких дошок без підлоги. В цих куренях люди живуть влітку і взимку. Після дощів потоки води утворюють в хатах смердючу багнюку. Долівка, де сплять покотом чоловіки іі жінки, всипана паразитами. Лазні на обох заводах немає. Старший фабричний
інспектор Катеринославської губернії у звіті зазначав, що більшість робітників при­ходять на підприємства гірничозаводської промисловості молодими й дужими, а че­рез 7-10 років стають каліками.
Каторжні умови праці й життя спонукали робітників до боротьби з гнобителями. Великий вплив на формування революційної свідомості робітників справив катеринославський «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Представником маріупольських робітників у ньому був ливарник заводу «Нікополь» професіональний революціонер Ф. Д. Панфілов. Під його керівництвом 9-11 квітня 1898 року прове­дено страйк на цьому ж заводі.
Організованішого і свідомішого характеру боротьба робітників набула відтоді, як у місті восени 1898 року виникла соціал-демократична організація. Одним з її засновників був А. Я. Гусинський, який приїхав в Маріуполь за дорученням Донського комітету РСДРП. Називалася ця організація «Маріупольською секцією Донського комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії». В її роботі активну участь брав учень В. І. Леніна, член петербурзького «Союзу боротьби за ви­зволення робітничого класу» О. І. Іванов, якого в липні 1896 року вислали з Петер­бурга під нагляд поліції. Влітку 1898 року він працював слюсарем на заводі «Провіданс». Членами організації були також І. С. Фомін, висланий з Москви за належність до соціал-демократичного гуртка, О. В. Жогло - учасник страйку робітників Головних залізничних майстерень у Ростові, дружина


Маріуполь (у 1948–1989 роках - Жданов) - cучасна карта