Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Жданов

Жданов (до 1948 року - м. Маріуполь) - великий морський порт та індустрі­альний центр на півдні України. Розташований на березі Азовського моря, там, де в нього впадає річка Кальміус, за 112 км на південь від Донецька.
Кінцевий пункт залізниці Донецьк - Жданов. Асфальтовані шляхи пролягли від Жданова на Донецьк, Запоріжжя, Ростов-на-Дону, Бердянськ. Місто має 4 райони: Іллічівський, Жовтневий, Орджонікідзевський та Приморський. Площа - 180 кв. км. Населення - 416,6 тис. чоловік.
На території Жданова в 1930 році досліджено одну з найвизначніших пам'яток доби неоліту - Маріупольський могильник. В ньому знайдено 122 поховання, де зберігалися знаряддя праці (крем'яні ножі, скребки, наконечники списів і стріл), кам'яні булави та багато різноманітних прикрас: кістяні буси, намисто з черепашок і зубів тварин, кістяні фігурки биків, пластинки з кабанячих іклів. Виявлено також рештки поселення та 25 поховань доби бронзи і одне - доби міді.
У 60-х pp. X ст. після розгрому хозар князем Святославом землі Приазов'я увійшли до складу Київської Русі. Та монголо-татарська навала надовго відірвала Приазов'я від слов'янських земель. Починаючи з XVI ст. сюди, рятуючись від феодального гніту, почали втікати кріпаки з України і Росії. Ще на початку цього сто­ліття на правому березі гирла річки Кальміусу запорізькі козаки побудували форте­цю Кальміус, яка захищала їх від набігів кримських і ногайських татар. 1611 року вона стала центром на ланки.
З ліквідацією в 1775 році Запорізької Січі Кальміуську паланку було перетво­рено на Кальміуський повіт Азовської губернії, а фортеця стала називатися містом Павловськом. Згодом, коли царський уряд переселив сюди з Криму частину греків, на їх прохання Павловськ 1780 року перейменовано в Маріуполь. З 1784 року Ма­ріуполь став повітовим містом Катеринославського намісництва, з 1796 - Новоросійської, а з 1802 - Катеринославської губерній. У 1795 році тут жило 2623 чоловіка. Всі греки-поселенці юридично були вільними. Для управління повітом загальним голосуванням на 3 роки обирався суд - орган, що поєднував адміністративні, поліцейські та судові функції. Фактично вся влада в місті і повіті перебувала в руках багатих купців та великих землевласників.
1826 року в Маріуполі налічувалося 2998 мешканців, переважно купців й ре­місників. Ремісники вичиняли шкіри, робили сідла та іншу збрую, ткали килими, шили взуття, сорочки, гаптовані золотом, рушники. Наприкінці 20-х років XIX ст. тут відкрито цегляні й черепичні заводи. на початку 30-х років споруджено макаронну фабрику, в 1850 році - шкіряний і свічковий заводи. На кожному з цих підприємств працювало ітебільше 10 чоловік. В гирлі річки Кальміусу, що служило зруч­ною гаванню, містилися крамниці й склади для зерна, солі, риби та інших товарів. Ще 1800 року в Маріуполі відкрили митницю, а в 1809 році - портове управління. До спорудження залізниці місто було одним із центрів чумацького промислу, сюди щороку прибувало близько 50 тис. чумацьких возів. Через Маріуполь проходив поштовий тракт Катеринослав - Кавказ. На 1855 рік в місті вже проживало до 4600 чоловік.
Скасування кріпацтва прискорило промисловий розвиток Маріуполя. 1882 року тут збудовано перший млин, в 1886 році - пивоварний та чавуноливарний механіч­ний заводи. 1882 року до міста прокладено залізницю, а в 1886-89 pp. споруджується глибоководний торговий порт. Наявність порту, близькість до вугілля і керченських руд, зручне розташування щодо ринків збуту - все це створило умови для спору­дження в місті металургійних заводів. Влітку 1896 року французькі банкіри, які заснували Нікоподь-Маріупольське гірничометалургійне товариство, заклали біля Маріуполя, поблизу станції Сартана (нині станція Жданов-Вантажна), металургійний завод «Нікополь». В лютому 1897 року стали до ладу трубозварювальний стан, по­тім - листопрокатний, мартенівські й доменні печі. А через рік поряд з заводом «Нікополь» бельгійська акціонерна компанія «Російський Провіданс» почала споруджу­вати новий металургійний завод «Провіданс». 1899 року він вступив в число діючих.
Користуючись підтримкою царського уряду і прагнучи підкорити промисловість міста своїм хижацьким інтересам, капіталісти забезпечували собі високі при­бутки. У 1898-99 господарському році Нікополь-Маріупольське товариство одер­жало 475 406 крб. чистого зиску. Доходи товариства «Російський Провіданс» в 1900- 1901 pp. становили 835 698 крб. Особливо зросли прибутки капіталістів у період промислового піднесення та в роки першої світової війни. В 1915/16 господарчому році Нікополь-Маріупольське товариство одержало 6 654 604 крб. прибутку. Із зростанням металургійних заводів в місті створюються підприємства будівельних матеріалів, металообробки, легкої промисловості. Збільшувався вантажооборот залізнич­ного вузла і морського порту.
Розвиток промисловості сприяв швидкому зростанню населення. Якщо в 1892 ро­ці в Маріуполі проживало 17 тис. чоловік, то на 1918 рік - 110 008, з них 57 067 ро­сіян, 20 831 українець, 15 388 євреїв, 7113 греків, решта - інші національності.



Маріуполь (у 1948–1989 роках - Жданов) - cучасна карта