Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Старомлинівка

Старомлинівка (до 1947 року - Старий Керменчик) - село, центр Старомлинівської сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти:
Володине, За­вітне Бажання, Ключове, Ординське, Сонцеве, Удачне. Розташована в заплаві річки Мокрих Ялів, за 18 км від районного центру і за 45 км від залізничної станції Зачатівка. Населення - 4067 чоловік.
Старий Керменчик (у перекладі з грецької - Старий Млин) заснували 1779 року греки, вихідці з Криму, яких тоді оселилося тут до 800 чоловік. Переселенців наді­ляли землею - по 30 десятин на особу чоловічої статі. З сільськогосподарських культур тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку, кукурудзу, просо, льон і коноплі. В селі розводили коней, овець та велику рогату худобу. У 1817 році 216 господарств мали 1700 коней, 4040 голів великої рогатої худоби, 2750 овець. Головним заняттям населення було скотарство. У 1818-1820 pp., коли проводилось межування земель маріупольських греків, за селом було закріплено 19 638 десятин.
Указами I860-1867 pp. греки прирівнювались у правах до державних селян. Земля, яку виділили селу в 1820 році, за викуп перейшла у власність громади, що мала розподіляти її між своїми членами. В селі на той час налічувалося 867 ревізьких душ, на кожну з яких припадало по 22,1 десятини. Оброчний платіж села був визначений щорічною сумою 953,7 крб. на 20 років - до січня 1887 року. У 1866 році Старий Керменчик став центром волості.
В другої половини XIX ст. село дедалі більше втягувалося в сферу капіталістич­них відносин. У цей період посилився приплив робочої сили на промислові підприємства Донбасу. Зростав попит на хліб, і дедалі більше мешканців села починали зай­матися хліборобством. Значна частина зерна йшла на продаж. Крім того, були розви­нуті городництво, садівництво. Населення займалося і дрібними, промислами: ткацтвом, чинбарством, ковальством. У 1901 році з 558 господарств 235 користувалися працею наймитів. Щороку на роботу в село прибувало до 500 сезонних робітників з Полтавської, Курської та ін. губерній, які наймалися до куркулів. Багато з них осідало в селі.
На початку XX ст. в Старому Керменчику 51 малоземельне господарство не мало зовсім реманенту, у 119 - не було плуга чи букера, 31 двір не мав свого тягла. В 1907 році було проведено останній переділ громадської землі, в результаті якого на ревізьку душу припало по 9,5 десятини. Прийшле населення, яке в 1907 році становило значну частину мешканців села, землі не одержало. Після столипінської реформи господарства вийшли на хутори, а 160 - на відруби. Земля все більше зосереджувалась у руках куркулів, які значною мірою виробляли продукцію на продаж. У 1908 році з 622 тис. пудів вирощеного зерна 123 тис. пудів (тобто 20 проц.) продано в селі, Маріуполі та Юзівці. Крім зерна, торгували худобою, сви­нями, піпцею, овочами.
На початку XX ст. Старий Керменчик був досить великим селом. 1905 року тут відбулося 2 триденні ярмарки, де продали різних товарів на суму 70 тис. крб. У 1915 році в селі налічувалось 800 дворів, населення становило 4568 чоловік; працювало 5 цегельно-черепичних заводів, 2 маслоробні. Були також 2 парові і 4 віт­ряні млинїї, торгувало 10 крамниць і шинків. Тільки з 1908 року в Старому Кермен­чику почав функціонувати лікарський пункт, де працювали лікар та 2 фельдшери.
В 1973 році земство відкрило в селі однокласне училище, в 1909 році - друге, а в 1910 - третє таке ж училище. В 1913 році тут з'явилося двокласне міністерське училище. В усіх 4-х школах на 1 січня 1815 року було 511 учнів, яких навчали 13 учителів. Викладання велося російською мовою. У 1908 році було відкрито без­платну народну бібліотеку, де в 1915 році налічувалося 832 книги. За рік її відвідали 417 читачів.
Значно погіршилося становище найбідніших селян у період імперіалістичної війни. Майже половину працездатних чоловіків волості - 515 з 1158 - мобілізу­вали В армію. Із зменшенням кількості робочих рук і тяглової сили зменшилися посіви. Вже в 1915 році врожай зерна скоротився до 420 тис. пудів, а продано всього 55,9 гне. пудів. У 1917 році з 849 господарств - 178 були безземельні, 240 хазяїв не мали чим засіяти свою землю, 318 були без тягла, а 290 не мали корів. Куркулі, маючи гроші, відкупались від військової служби та реквізицій, наживали чима­лй капітал на поставках армії хліба й фуражу.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції заможна частина населен­ня, з середовища якої обиралась сільська адміністрація, всіляко стримувала розви­ток революційного руху на селі, тероризувала й залякувала бідноту. Першу звістку про Жовтневе збройне повстання в Петрограді принесли в село солдати, які повер­нулися з фронту. В листопаді 1917 року було створено революційний комітет під ке­рівництвом В. Ф. Тохтамиша. До складу комітету ввійшли В. Д. Авраїмов, Г. А. Мавроді, X. А. Мавроді, А. Ф. Чельмекчі та ін. Комітетом вживались заходи щодо наділення бідняків землею. Для цього у волості була утворена земельна комісія, у відання якої надходила церковна і незасіяна земля. Сільську буржуазію


Старомлинівка - cучасна карта