Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Торез

Торез (до 1840 року - Олексіївка, до 1867 року - Олексієво-Леонове, до І 1964 року - Чистякове) - розташований за 66 км від Донецька, на перетині залізниці Дебальцеве - Іловайськ і залізничної вітки Торез - Безчинська.
Через місто пролягла автомагістраль Донецьк - Ворошиловград - Ростов-на-Дону. Населення - 92,9 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані Пелагіївська й Розсипненська селищні Ради.
Археологічні пам'ятки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще за стародавніх часів. В районі шахти № 19 розкопано давньоболгарське поховання (VIII ст. н. е.), де виявлено коштовну збрую, глиняний посуд і золоту візантійську монету.
Після визволення російськими військами північного Приазов'я від влади турець­кого васала - кримського хана, на вільні землі в пошуках «волі» втікали селяни з України. Вони стали першими жителями слободи Олексіївки, що виникла на території нинішнього міста на початку 70-х років XVIII століття. У 1783 році Катери­на II видала указ, за яким поселенці, що жили на завойованих під час війни з Туреч­чиною землях, повинні були залишатися «на своєму місці» і підкорятися новим влас­никам. Олексіївку разом з навколишніми землями цариця «подарувала» генерал-лей­тенантові Степану Леонову. В 1800 році жителі слободи зробили спробу визволитися з-під гніту поміщика. Та повстання було придушене. Прокурор канцелярії Війська Донського (слобода входила до Міуського округу) в своєму рапорті від 14 вересня повідомляв: «Цього числа і остання слобода Олексіївка вдови генерал-лейтенанта Леонова в покору тією поміщицею приведена. Винні ... суворо покарані».
У січні 1820 року в Олексіївці спалахнуло нове повстання. Поштовхом до нього була чутка про те, що цар нібито надіслав маніфест про визволення селян, а поміщики затримують надання дарованої їм волі. Повстання охопило весь Міуський округ. Генерал-ад'ютант Чернишов рапортував імператорові Олександру І, що селяни від­мовилися підкоритися поміщикам і справникові. Вони обрали старшин, озброїлися списами та іншою зброєю. Для придушення повстання в Олексіївку з Таганрога при­були Симбірський піхотний полк, ескадрони лейб-козачого і отаманського полків. Повстанців було розігнано картеччю, а їх організатори заарештовані. Не припини­лися заворушення в селі і після реформи 1861 року. Після підписання викупного договору в серпні 1863 року, з 1804 десятин, якими до реформи користувалася селянська община, третину землі поміщик Леонов відрізав собі. За 1200 десятин селяни мали виплатити 54,5 тис. крб. До того ж, протягом 49 років вони мусили з кожного подушного наділу (3,5 десятини на душу чоловічої статі) відробляти в поміщицькому господарстві по 63 дні на рік. Леонови володіли 2800 десятинами землі.
У 60-х роках Минулого століття на території поміщицького маєтку було знайдено антрацит. Його розробку почав власник маєтку в 1865 році. За рік тут видобули З0 тис. пудів, з яких 23 тис. вивезли і продали. Того ж року в маєтку поручика Васильєва, поблизу Ольхівчика (район нинішнього шахтоуправління № 2-43 м. Тореза) видобуто й продано 1500 пудів антрациту. У 1867 році Леонови, господарство яких занепало, продали свій маєток і землю таганрозькому купцеві Чистякову. На той час у слободі налічувалося 148 дворів з населенням 1013 чоловік. На початку 70-х рр. XIX ст. на поміщицьких і селянських землях, де тепер розташоване місто, працювало вже кілька невеликих шахт. Кожна шахта являла собою колодязь, обкла­дений тесом, з якого цебром виймали вугілля.
1875 року маєток Чистякова придбав харківський капіталіст А. К. Алчевський, який разом з підприємцем Іловайським заснував т. зв. Олексіївське гірничопромис­лове товариство. Він передав товариству як пай чистяківський маєток і частину своїх земель з покладами вугілля. Невдовзі на північній околиці Чистякового (так за ім'ям власника почали називати слободу) було закладено шахти «Похилу» і «Галерею», де почали розробку «скляного» пласта, одного з кращих тут пластів антрациту. Продуктивність шахти «Галерея» досягала понад 1800 тис. пудів ву­гілля на рік. Найближчі залізничні станції Дебальцеве та Амвроеіївка містилися на відстані близько 40 км від селища. Видобуте вугілля вивозилося туди гужовим транспортом, що коштувало занадто дорого. В 1904 році від ст. Дебальцеве до ст. їловайське, за 3 кмвід Чистякового, було прокладено залізницю, а ще через три роки споруджено залізничну вітку Чистякове-Безчинська. З'явилися нові шахти Олексіївського гірничопромислового товариства, Московсько-Донецького гірничого това­риства, а також шахтовласників Дронова, Кошельова, Коновалова та інших.
Найбільшою на той час була шахта «Надія», закладена 1907 року Олексіївським гірничопромисловим товариством, на якій застосовувалися парова підйомна машина і парові насоси, кінна відкатка вугілля в гірничих виробках, електрика для освітлення служб на поверхні. Кожної доби тут видобувалося до 200 тонн вугілля. 1911 року це ж товариство споруджує шахту «Соляну», а в 1913 - ще дві шах­ти - «Капітальну» і № 3. Їх експлуатація розпочалася в 1914 році Південноросійським


Торез - cучасна карта