Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Гранітне

Гранітне (до 1946 року - Стара Карань) - село, центр Гранітненської сільської Ради. Розташоване на річці Кальміусі за 12 км від районного центру Тельма­нового, за 22 км від залізничної станції Карань. Гранітненській
сільраді підпорядковані села Старомар'ївка та Новоселівка. Населення - 4636 чоловік.
В околицях Гранітного відомі кургани доби бронзи.
На південний захід від села розташовані гранітні кар'єри. Звідси на будови області та за її межі доставляють щебінь, бордюрне каміння для будівництва шляхів, облицьовувальні плити для великих споруд, гранітні багатотонні моноліти - цінний матеріал для скульпторів. У Столовій балці є цікаві скупчення дуже твердих грані­тів, де на поверхні виступають кубічної форми скелі, що нагадують столи.
У 1780 році на землях колишньої Кальміуської паланки в числі інших 22 грець­ких поселень було засноване село Карань вихідцями з кримських сіл Карані, Черкес-Кермені, Мармарів та ін. Спочатку тут проживало близько 400 чоловік. 1881 року відокремилась Нова Карань. Колишнє село, волосний центр Маріупольського повіту, стало називатися Старою Каранню. 1886 року тут налічувалось 390 дворів з на­селенням 2175 чоловік. Основним заняттям їх було хліборобство. Селянам належало 14 225 десятин ріллі і непридатної землі. Найбідніше селянство часто здавало землю в оренду. Так, у 1886 році в Старій Карані орендувалося 1126 десятин землі.
Земля оброблялася вкрай погано. Сівалки та косарки (їх на селі налічувалося 22) мали лише орендарі. 11,3 проц. господарств було без тягла. Незважаючи на сприятливі умови та родючі землі, селяни збирали низькі врожаї. У 1886 році пересічно з десятини врожай становив 7,5 пуда жита, 5,6 пуда пшениці, 7 пудів ячменю, 5,7 пуда проса. В селі було 6 кузень та 10 водяних млинів, де працювало 65 чоловік. Значне місце в житті села посідала торгівля - 17 хазяїв тримали 20 лавок. Крім хліборобства, жителі займалися тваринництвом, переважно молочним, та вівчарством. На десятки кілометрів розкинувся степ з багатою рослинністю, природними пасовищами та луками. 1886 року в селі налічувалось 2533 голови великої рогатої та 5055 дрібної худоби.
З подальшим економічним розвитком Старої Карані різко посилилось розшарування селянства. 1887 року з 390 господарств у 59 було по 8 голів робочої худоби, у 52 - понад 3 корови й 10 овець, у 8 хазяїв працювало по 2-3 наймити. У той же час 14,3 проц. селян не мали ніякої худоби або мали по одному коню чи волу.
Напередодні першої російської революції 1905-1907 рр, громада поселян-греків володіла 170 десятинами землі. Решта - 14 тис. десятин належала куркулям, що
вийшли з громади, церкві. Під впливом революційних виступів робітників Донбасу відбулися селянські заворушення в усьому Маріупольському повіті, в т. ч. і Ста­рій Карані.
У Старій Карані лікувальних закладів не було. За 10 років (1881-1891) померло 52 проц. дітей віком до п'яти років. До найближчої лікарні в Старогнатівці (за 11 км) було приписано 22 тис. чоловік. У 1910 році багато населення хворіло на азіатську холеру, малярію.
Майже половина жителів лишалася неписьменною. У 1888 році з 1079 жінок села вміли читати й писати лише 49і. Сільська школа містилася у невеликій хаті. 1885 року у трьох відділеннях - молодшому, середньому і старшому - навчалося 56 дітей. Щороку школа одержувала лише 9 підручників з російської мови, читання й закону божого. Навчав дітей вчитель і його помічник. Більшість дітей відвідувало школу тільки до весняних робіт. Так, у 1885 році з 105 хлопчиків і 37 дівчаток закін­чили її лише 5 хлопчиків. 1897 року в Старій Карані відкрилася земська школа. При ній була невеличка бібліотека - 150 книжок, переважно псалтирі та інша література релігійного змісту. На 1914 рік в селі працювало 3 школи.
Після повалення самодеряшвства в лютому 1917 року влада, як і раніше, лиши­лась в руках місцевих багатіїв. Тимчасовий уряд не міг і не хотів вивести трудяще селянство із злиднів. Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Стару Карань принесли солдати, що повернулися з фронту. Наприкінці лис­топада 1917 року з ініціативи революційно настроєних селян відбулися збори жителів села, на яких обговорювалося питання про збройне повстання в Петрограді та встановлення Радянської влади. Було ухвалено резолюцію, що вітала Радянський уряд на чолі з В. І. Леніним. Владу Рад у селі встановлено у січні 1918 року. Та вже в квітні 1918 року австро-німецькі війська окупували Донбас, у т. ч. і Стару Карань. У листопаді 1918 року після вигнання окупантів село захопили красновські білокозачі частини, а потім денікінські загони Шкуро. Денікінців підтримували куркулі, що надавали їм продовольство та фураж. Багато бідняків тоді вступило до партизан­ського загону М. Т. Давидова, у складі якого був взвод-кінноти, сформований з добровольців-старокаранців: М. Б. Тотая, М. П. Первенка, Л. Д. Сидоровича та ін. У березні 1919 року партизани вибили з села денікінців. В запеклому


Гранітне - cучасна карта