Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Слов'янськ

Слов'янськ (до 1784 року - Тор) розташований у північній частині Доне­цької області, в межиріччі Сіверського Дінця й Казенного Торця, на залізниці й автомагістралі Москва - Ростов, за 110 км від м. Донецька. Слов'янській
міській Раді депутатів трудящих підпорядковано місто Слов'яногірськ, селище міського типу Миколаївка. Населення - 124,4 тис. чоловік.
Слов'янськ - центр однойменного району, площа якого 1298 кв. км, населення (без Слов'янська) - 51,3 тис. чоловік, у т. ч. міського - 20,7 тис. В районі - 4 се­лищні й 10 сільських Рад, яким підпорядковано 50 населених пунктів. Напрям господарства -сільськогосподарський. Тут розташовані 14 колгоспів, 3 радгоспи овоче-молочного тресту, птахофабрика, кілька допоміжних господарств і промисло­вих підприємств. Орної землі - 67,2 тис. га, в г. ч. зрошуваної - 4,6 тис. га. Ви­рощують зернові культури, соняшник, овочі. Важливе місце в господарстві нале­жить також тваринництву. Промислові підприємства району: Донрибокомбінат, м'я­сокомбінат, молокозавод, лісгоспзаг, комбінат хлібопродуктів, завод «Буддеталь», районне об'єднання «Сільгосптехніки». У районі - 40 шкіл, 10 будинків культури. 29 клубів, 26 бібліотек.
На території сучасного міста та його околиць виявлено неолітичне поселення. 2 поселення та кілька курганних поховань доби бронзи, 3 сарматські поховання, катакомбний могильник салтівської культури, а також кочівницькі поховання IХ-XIІI ст.
З XVI ст. Дике поле почали заселяти збіглі селяни з центральної Росії та з Правобережної України, які тікали від непосильного гніту поміщиків і шляхти. Крім солеваріння, вони промишляли також полюванням і бортництвом. У 1645 році для
захисту від нападів татар між Торськими озерами побудовано фортецю Тор, яка поклала початок нинішньому Слов'янську. Її укріпили стіною, палісадами й бастіонами з 40 гарматами. Водночас із спорудженням фортеці в Торі селилися реміс­ніки, заможні солевари, духівництво, відкривали свої двори торговці, з'явилися курені й землянки «робітних людей».
Дальший розвиток міста пов'язаний із постійним зростанням солеваріння. У березні 1664 року тут збудовано казенний солеварний завод, де працювали «слу­жилі» й «робітні люди», наймані козаки. Якщо в 1664 році на казенних солеварнях сіль виварювали 215 робітників на 100 сковородах, то через 2 роки 325 сковорід об­слуговували 647 робітників.
Невеликі соляні промисли мали також міщани, духівництво, боярські діти і козацька старшина. На приватних солеварнях працювали наймані робітники, а на казенних експлуатували дарову працю приписних селян і стрільців.
В 1663 році обурені сваволею ченців Святогірського монастиря жителі Тора й сусідньої фортеці Маяки відібрали у нього поромну переправу через Сіверський Донець і почали самовільно користуватися лісами, ловити рибу.
Коли в 1670 році спалахнула селянська війна під проводом Степана Разіна, яка поширилася й на Слобідську Україну, «робітні люди» Тора підтримали повсталих. У першій половині жовтня 1670 року поблизу Маяків вони приєдналися до загонів Олексія Хромого - керівника повстання на Слобожанщині - і взяли найактивнішу участь у боях проти регулярних урядових військ. Між Змієвом і Маяками на по­чатку листопада повстанці зазнали поразки.
Проте виступи «робітних людей» Тора проти жорстокої експлуатації не припи­нялися. В 1677 році вони повстали на знак протесту проти призначення воєводою відомого своєю жорстокістю Р. Маслова. Повстання придушили, а керівників його заарештували і заслали.
Боротьба народних мас проти феодально-кріпосницького гніту тривала і в на­ступні роки. У 1707 році «робітні люди» соляних заводів брали участь у повстанні під керівництвом К. Булавіна. В 1765 році стався виступ під проводом солевара Андрєєва.
З 1685 до 1764 року Тор був сотенним містечком Ізюмського полку. З 18 грудня 1708 року його приписано до Азовської, з 1718-до Київської губернії. За переписом слобідських полків, у 1732 році в Торі було 364 жителі. Царським маніфестом від 28 липня 1765 року його віднесено до Ізюмського комісарського правління. 1767 року в Торі налічувалося 2068 жителів, у т. ч. 813 чоловік військового гарнізону. На 1773 рік населення міста збільшилося до 3872 чоловік. Це обумовлювалося розвитком солеваріння, ремесел, сільського господарства і торгівлі. В 1774 році тре­тину населення становили солевари.
Однією з форм боротьби проти гніту, що дедалі посилювався, були систематичні втечі «робітних людей» із заводів. Тому вони працювали під вартою. Оплата праці на солеварнях була дуже низькою - в середньому по 4-8 коп. на день. Тяжке ста­новище солеварів визнавала навіть місцева адміністрація. В 1745 році сенатові пові­домлялося, що «торські обивателі на тій роботі з голоду знесилені, і дехто під час викидання суровиці (добування розсолу з колодязів) через утому в колодязь потрапляв». Масові втечі


Слов'янськ - cучасна карта