Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Слов'яногірськ

Слов'яногірськ (до 1964 року - Банне) - місто районного підпорядкування. Розташований по берегах ріки Сіверського Дінця, за 32 км від м. Слов'янська і за 6 км від станції Слов'яногірська Донецької залізниці.
Населення - 5,1 тис. чоловік.
На території міста археологи виявили залишки стоянки раннього палеоліту, неолітичного поселення, кількох поселень доби бронзи та салтівської культури.
Крейдяні гори вперше згадуються в XVI ст. С. Герберштейном. У 1526 році він писав, що росіяни щорічно мають тут сторожі вздовж Дінця з «метою розвідки і стри­мування татарських нападів». До 1538-1539 рр. належить згадка про ці місця в Никонівському літопису, а в «Книге Большому чертежу» зазначається, що гори ті були «на Дінці з Кримської сторони». В «розписях» 1571 року серед донецьких сторож названо 5-у Святогірську. Місцеві станичники стежили за районом від Валуйок до Борисового городища і крейдяних гір та Ізюмським шляхом.
Використовуючи працю населення, що рік у рік зростало, і великі природні багатства краю, православне духівництво заснувало на Дінці Святогірський монас­тир. Про нього вперше згадується в 1624 році, коли цар дарував йому грамоту на во­лодіння землею. Монастир збудували біля підніжжя гір з доступного правого боку Дінця. Він мав фортечні мури з гарматами та іншою вогнепальною зброєю. Однак в 1679 році кримські татари захопили фортецю, пограбували її та спалили всі будівлі. Пізніше фортецю і монастир відбудували.
Після азовських походів Петра І татарські напади порідшали, і Святогірська фортеця поступово втратила своє оборонне значення. Монахи привласнювали собі
значні Земельні і лісові угіддя. Монастир перетворився на великого феодального власника, закріпачував селян. Знач­ні прибутки надходили до його скарбниці від рибної ловлі та перевозу через Сіверський Донець на Торські озера, де на той час були відкриті соляні промисли. Духівництво жорстоко експлуатувало місцеве населення.
В указі духовної консисторії 1728 року відзначалося, що святогірські ченці живуть розбещено, ігумен монастиря «вольготно» поводиться із скарбницею, тобто розкрадає кошти. Це підривало авторитет духівництва. Тому ігуме­нові запропонували «содержать монастырь и братию во вся­ком опасении, дабы сам и вся братия каждый день в церковь
Божию ходили непременно и в своем послушании бьши чинно с прилежанием; нелепостно и без роптания монастырскую казну содержать по регламенту...».
У 80-х рр. XVIII ст., монастир володів 27 тис. десятин землі та 2000 кріпаками. В 1788 році внаслідок проведеної урядом секуляризації церковних володінь майно і угіддя, що належали Святогірському монастиреві, перейшли у володіння казни; обитель закрили. Власником земель, лі­сів та кріпаків незабаром став найбагатший тоді поміщик Росії - князь Потьомкін.
Потьомкін, зігнавши у Святогірськ кріпосних майстрів, за короткий час спорудив розкішний палац на одній з крейдяних гір, розташованих на правому березі Дінця. Він наказав побудувати на березі мальовничого озера купальні для своїх іменитих гостей. Такі купальні в ті часи називали банями. Звідси і озеро, і село, що виникло біля нього, дістали назву «Банне».
В 1797 році в селі налічувалося 159 чоловіків і 128 жінок.
З наростанням у першій половині XIX ст. революційного руху в країні царизм використовує проти нього і православну церкву, сприяє відкриттю мо­настирів і щедро наділяє їх лісами й орними землями. Указом Миколи І від 15 січня 1844 року Святогірський монастир відновлено.
Кріпосні селяни Банного зазнавали подвійного гніту - поміщицького і церковного. Вони тулились у глиняних хатинах або в надвірних будівлях, тоді як граф, управителі, купці та монастирська верхівка жили в палацах та дво- і триповерхових будинках. Про такий різкий контраст яскраво сказано в народній пісні, яку записав у 70-х роках XIX століття в Банному відомий український фольклорист І. І. Манжура:

А у тих же у хоромах Побиті кілочки. Ідуть жінки на панщину - Нема в їх сорочки


У тяжкому економічному становищі селяни перебували і після скасування крі­посного права. За уставною грамотою з 321 кріпака, які проживали в Банному і на хутрі Тетянівці, 314 одержали за викуп 1256 десятин землі. Вартість землі нале­жало оплатити протягом 49 років. Щорічна викупна сума за орну землю становила
7851 крб. сріблом, а повинність за садиби - 471 крб. Селянин рік у рік платив також 1,5 крб. подушного, який належало вносити за півроку наперед.



Святогірськ (у 1964-2003 рр. - Слов'яногірськ) - cучасна карта