Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Прелесне

Прелесне - село, центр сільради, якій підпорядковано с. Майдан. Розташоване на правому березі річки Сухого Торця, за 25 км від районного і 115 км від обласного центру. За 4 км на північний захід від села - станція
Бантишеве Донецької заліз­ниці, а за 2 км - зупинка Прелесне. Шосейною дорогою з'єднане із Слов'янськом. Населення - 1223 чоловіка.
На території села розкопано 5 курганів з кількома похованнями доби бронзи та сарматсько-аланських часів. Знайдено також 3 кам'яні скульптури, залишені кочів­никами IX-XII століть.
В 2-й половині XVIII ст. освоювалися нові землі в степових районах України. В 1768 році на землях, успадкованих відставним поручиком В. В. Бантишем, була заснована слобода Весела. Новостворене поселення, що виникло в мальовничій місцевості в заплаві річки, у 1780 році перейменоване на Прелесне.
Першими мешканцями Прелесного були кріпосні селяни поміщика, переселені з його вотчини, що знаходилась у Курській губернії. Тут же селилися й прийшлі люди з різних районів України. Вони одержували на кілька років звільнення від Податків і деяку допомогу в заведенні господарства, але з самого початку оселення вважалися кріпаками Бантиша. Наприкінці XVIII ст. в селі налічувалось 96 селян­ських господарств. 16 жителів прибули з Курської губернії, а 753 - з України. Поміщикові належало в той час 4400 десятин землі, 1 водяний і 3 вітряні млини.
Рятуючись від кріпосницького гніту, селяни поодинці й цілими сім'ями потай переселялися на землі Війська Донського та в південні степи. 1790 року кріпак Г. М. Ткач з дружиною й сином втік на хутір Гундорівський Донського повіту, а 3. І. Волошин з дружиною і матір'ю - в Черкаський повіт. У 1796 році поміщик послав у донецькі степи спеціального уповноваженого на розшук 36 збіглих. Деяких з них, у т. ч. Ткача і Волошина, було повернено поміщикові разом з придбаним майном.
Прелесне зростало дуже повільно. Воно забудовувалось на правому березі річки. Селяни ліпили хати з саману, вкривали їх очеретом або соломою. На західній околиці села в 1770 році збудували церкву. При ній діяла невелика школа, де дяк навчав грамоти кількох дітей. Першим учителем школи був М. О. Штихов. Він учителював тут з 1790 до 1817 року і залишив після себе добру пам' ять. Про це свідчить меморіаль­на дошка, виявлена в 1967 році на місці шкільного приміщення, збудованого 1883 року, яка тепер зберігається в шкільному музеї.
У найкращій частині села, поблизу церкви, поміщик заснував свій двір. У 50-і роки XIX ст. тут споруджено двоповерховий палац, біля якого в 1858 році посадже­но парк на площі 66 га. Роботами керував кріпак К. Й. Олійник. У парку росли 120 порід дерев і кущів. Даровою працею кріпаків поміщик спорудив глибоке озеро з штучними острівцями. Щоб ніхто з сторонніх не міг милуватися парком, всю територію його обнесли кам'яною огорожею, а річку перекрили металічними сітями.
На час реформи 1861 року в селі налічувалось 109 господарств з 449 ревізькими душами. 81 дворовому і 31 селянинові пан зовсім не дав землі. Решта у відповідності до «Місцевого положення» повинна була одержати по 4 десятини на душу. Однак поміщик, скориставшись з того, що селяни не мали грошей, щоб внести чверть ви­купного платежу готівкою, виділив їм усього 489 десятин землі на 337 душ. Це на 1030 десятин менше визначеної норми. Та й за такі злиденні наділи належало сплатити 25 574 крб. з величезними процентами за 49 років, тобто по 1227 крб. щорічно.
Маючи обмаль землі, селяни орендували її у поміщика на кабальних умовах. Крім того, поміщик примушував їх працювати в економії, де на 4 тис, десятин землі сірганізував велике капіталістичне господарство. Пшениця і ячмінь відправлялися на експорт. Тут утримувалось до 10 тис. овець, був і кінний завод. Селянам усієї Прелесненської волості, куди крім Прелесного входили села Привілля, Петрівка і Троїцьке, належало лише 1965 десятин землі, а поміщикам - 10 316 десятин.
Через два десятиліття після реформи населення Прелесного зросло до 1100 жителів. Але у 1883 році всі 160 селянських господарств мали всього 198 десятин посіву зернових, тобто в середньому по 1,23 десятини на кожен двір. Тому багато з них були позбавлені можливості утримувати худобу. Корова і свиня припадали на 2, а кінь - на 3 господарства. Низькою була продуктивність праці. 3 раннього ранку до пізнього вечора працювали селяни в полі або поралися біля худоби. Всю зиму жінки пряли, ткали полотно. Документи того часу відзначають, що в селянському господарстві широко застосовувалася дитяча праця. Тільки до 5 років діти були «кашники». А потім- няньки, пастушки, погоничі, орачі. На запитання: «Скільки років си­нові?» - відповідали: «Та вже пастух, погонич або косар». З 5 років діти пасли гусей, свиней, овець. З 10 років дитина уже погонич, з 12 - «робітничок»: плугатар, молот­ник. Важка непосильна праця позначалася на фізичному розвитку дітей.



Прелесне - cучасна карта