Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Шахтарськ

Шахтарськ - розташований за 66 км від Донецька. Місто утворилося в 1953 році внаслідок злиття селищ Катика, Олексієво-Орлівки й Ольхівчика. Залізнична станція Постникове знаходиться у межах міста. Населення - 72,9
тис. чоловік.
Шахтарськ - центр району, площа якого становить 1542 кв. км. Населення - 28,6 тис. чоловік. На території району - 6 радгоспів, 4 птахофабрики, 15 колгоспів, плодорозсадник. Земельна площа цих господарств - 132 тис. га, зокрема орної - 76 тис. га. Основний виробничий напрям радгоспів і колгоспів - вирощування зерно­вих і овочевих культур. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. У системі охорони здоров'я - 2 лікарні, 34 фельдшерсько-акушерських пункти. У районі працює 27 загальноосвітніх шкіл, 8 будинків культури, 10 клубів, 26 бібліотек.
На території, яку тепер займає Шахтарськ, люди жили з давніх-давен. Про це свідчить знайдена в селищі Ольхівчику скіфська статуя (У ст. до н. е.), що зображує знатного воїна зі зброєю. Друга статуя, виявлена в тих же місцях, є пам'яткою епохи кочівників (IX-XIII ст. н. є.). Ще в першій половині XVIII ст. землі ці були під владою турецьких завойовників. І лише в 1746 році, після визволення від чужоземного ярма, ввійшли до Землі Війська Донського, проте ще тривалий час зазнавали спустошливих нападів турецько-татарських орд і були мало заселені.
З середини XVIII ст. донські поміщики і чиновники, одержуючи від Військової канцелярії великі земельні наділи, почали заселяти їх, вивозячи селян-кріпаків із своїх маєтків у Росії. Сюди ж переселялося багато кріпаків-утікачів із різних гу­берній Росії і особливо України. Так утворювалися хутори, більшість яких назива­
лася ім'ям їх власників. В ті часи на місці нинішнього Шахтарська, поблизу балки Кленової, виникла слобода Олексієво-Орлівка. Багатий поміщик, полковник О. И. Орлов, перевіз сюди з свого маєтку в Київській губернії кріпосних селян. Оселилося тут і чимало кріпаків-утікачів. Слобода Олексієво-Орлівка згадується вже в документах 1796 року. За даними 1801 року, в ній було 156 дворів і жило 950 чоло­ві к. З 1811 року тут двічі на рік - у березні й у вересні - відбувалися ярмарки.
Ще у 1784 році поблизу річки Ольхівчика і поштового тракту військовий старшина Васильєв збудував заїжджий двір. Незабаром навколо нього почали селитися селяни-втікачі. Поселення дістало назву Ольхівське (пізніше - Ольхівчик). У 1801 році тут було вже З0 дворів з населенням 232 чоловіка. А неподалік, коло балки Стіжка, в 1854 році вихідці з Таврійської губернії заснували хутір Стіжківе (Стіжківське).
Селяни-втікачі оселилися на поміщицьких землях за умовою, що вони працюва­тимуть на пана 2-3 дні на тиждень. Спочатку вони мали право переходити від одного поміщика до іншого, але в 1796 році були офіціально закріплені за поміщи­ками. Остаточне покріпачення населення тут відбулося на початку XIX століття. 1820 року на Дону, в Сальських степах, почалося повстання селян проти поміщиків. Воно охопило також майже всі поселення по річці Міусу.
На придушення повстання царський уряд направив з Таганрога піхотний полк, який розташувався в слободі Олексієво-Орлівці. Ще 3 полки, що прибули з Сальських степів, зосередилися на березі річки Тузлова. Війська придушили повстання у 256 поселеннях Міуського округу. Багатьох його учасників покарали різками або віддали до суду. Але селянські заворушення тривали аж до реформи 1861 року.
Згідно з положенням про реформу 1861 року для цієї місцевості було встанов­лено наділ - по 3,5 десятини на ревізьку душу. В результаті селяни одержали майже в 2 рази менше землі, ніж було в їх користуванні до реформи. При цьому викупна плата за землю значно перевищувала її ринкову вартість. Під селянські наділи було відведено гірші землі. Кращі землі залишилися у володінні поміщиків, які здавали їх в оренду селянам на кабальних умовах.
На той час Олексієво-Орлівка стала волосним центром Міуського, а потім Таган­розького округу Області Війська Донського. До складу волості увійшли селища Ольхівчик, Орлово-Іванівське, Орлово-Михайлівське і Булавинське (на березі річки Булавина). До 1868 року в Олексієво-Орлівці кількість дворів збільшилася до 258, а населення - до 1757 чоловік; в Ольхівчику - до 175 дворів і до 1163 чоловік. Жителі займалися землеробством. За даними перепису 1873 року, в Олексієво-Орлів­ці було лише 8 ремісників (швець, коваль, 2 теслярі, 3 чинбарі, бондар), а по всій волості - 167.
Наприкінці XVIII ст., водночас із заселенням земель почалося освоєння надр поблизу Олексієво-Орлівки і Ольхівчика. Про це свідчать вироблені дільниці на виходах деяких вугільних пластів. Видобуток вугілля в той час проводився кустар­ним способом. На своїх землях поміщики закладали вугільні шахти, на яких працювали селяни-кріпаки. В 1836 році за допомогою інженерів Луганського металур­гійного заводу проводилося дослідження покладів антрациту в ряді місць Міуського округу, в т. ч. у


Шахтарськ - cучасна карта