Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Новоазовськ

Новоазовськ (до 1923 року - станиця Новомиколаївська, а 1923-1959 рр. - Будьоннівка) - місто районного підпорядкування. Розташоване поблизу Кривої Коси, що заходить у Азовське море біля гирла річки Грузького
Єланчика. Асфальтове шосе сполучає місто з Донецьком (115 км). Новоазовській міській Раді підпорядковано села - Гусєльщикове, Козлівка, Самсонове, Шеверівка. Насе­лення - 11 тис. чоловік.
Новоазовськ - центр району, площа якого - 987,9 кв. км, населення  -38,5 тис., у т. ч. сільського - 25 тис. чоловік. У районі - 63 населених пункти, підпорядкованих одній міській, одній селищній та 8 сільським Радам. Тут розташо­вані 13 колгоспів, 3 риболовецьких колгоспи і 4 радгоспи. В колгоспах і радгоспах району вирощують зернові та технічні культури; розвинуто садівництво, овочівництво, тваринництво. 58,5 проц. видобутої в області риби в Азовському морі припадає на Новоазовський район. У північно-східній частині території розташовано Державний заповідник АН УРСР - Хомутівський степ. При заповіднику є музей флори і фауни. У районі - 37 шкіл, Призовський зоотехнікум, 10 будинків культури, 29 клубів, 26 бібліотек.
Про давність заселення цієї території свідчать виявлені археологами 2 поселення доби бронзи поблизу колишніх сіл Гусельщикового та Будьоннівки, які тепер вхо­дять у міську смугу.
У другій половині XVIII ст., коли царизм ліквідовував козацьке самоуправління на Дону і роздавав землі заможній верхівці, близько 1768 року на Кривій Косі посе­лився старшина війська Донського Сєдов. У 1849 році за вказівкою наказного отамана Війська Донського поблизу його хутора відведено місце для козацької стани­ці, яку назвали Новомиколаївською. Вона і поклала початок нинішньому містові. До т. зв. станичної юрти увійшли хутори Кривокоський, Безіменний, Самсонівський, Обривський і Хомутівський. Населення станиці швидко зростало за рахунок
переселенців із низов'я Дону та внутрішніх губерній Росії. В 1859 році тут було 128 господарств і 885 жителів.
Основним заняттям населення було землеробство, тваринництво і рибний про­мисел. Розташування станиці на людному шляху, що йшов із Бахмута на Таганрог і Новочеркаська на Маріуполь, сприяло тому, що в 70-80-х рр. XIX ст. вона стала місцем розвинутої торгівлі пшеницею, овочами, худобою. На щорічні ярмарки сюди завозили для продаясу рибу, сіль, тканини та інші товари. Жваво велася торгівля
i морським шляхом. Тому в станиці побудували пристань, хлібну біржу, крамниці, складські приміщення.
Під час реформи наділ на душу населення (разом із присадибною ділянкою) в станиці Новомиколаївській становив 3 десятини. Викупні платежі за землю перевищували її вартість у 3 рази; крім цього, за кожен наділ ще належало щорічно сплачувати податки на утримання доріг, мостів, гребель та ін. Багато селян, одержавши мізерні наділи, змушені були орендувати землю у заможних козаків або у військової округи. Орендна плата була дуже високою і стягувалася козацькою адміністрацією з винятковою жорстокістю. Значна кількість бідняків розорялася докраю і йшла в найми до поміщиків та куркулів або на промисли в Маріуполь, Таганрог, Юзівку, Ростов-на-Дону.
Соціальна диференціація серед станичників ще більше поглибилась наприкінці XIX - на початку XX ст. Урядова комісія, яка в 1897 році обстежувала становище на Дону, визнала, що 33 проц. козацького населення - незаможні або неімущі, тому вони неспроможні позбутися заборгованості. Це стверджують і дані по Новомико­лаївській станиці, де на той час 249 козацьких дворів не мали робочої худоби, а 431 господарство - необхідного для обробітку землі реманенту і тяглової сили.
За рахунок бідноти збагачувалася козацька верхівка, яка використовувала най­ману робочу силу. Безземелля і голод гнали сюди переселенців із сусідніх губерній. На 1901 рік 832 сім'ї (2511 чоловік) із Катеринославської, Полтавської і Харківської губерній прибули в станицю Новомиколаївську. Не маючи коштів, щоб орендувати землю, 360 сімей наймитували у багатих козаків за мізерну платню. За довгий літній світловий день на польових роботах чоловіки одержували по 1 крб., жінки - по 30-60 коп. Значна частина переселенців працювала в ремісничих майстернях кова­лями, зброярами, теслярами, колісниками, кравцями, бондарями тощо.
Біднота тулилася в темних хатинах, зліплених із саману, що мали одну кімнату
й сіни. Постійне недоїдання, голод і неписьменність були долею трудівника. Хоча у станиці ще в 1861-1862 рр. відкрили чоловіче й жіноче парафіяльні училища, але дітей бідняків там не було. Навчалося всього 35 учнів, з них 11 - діти дворян, духівництва і купців, 24 - заможних козаків. 70 проц. населення Новомиколаївської не знало грамоти. Хвороби були супутниками бідноти. Два лікарі обслуговували все населення Міуського округу. Позбавлені медичної допомоги і догляду, особливо часто вмирали діти. Із 524 новонароджених у 1909 році померли 327.



Новоазовськ - cучасна карта