Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Мар'їнка

Мар'їнка - селище міського типу та адміністративний центр селищної Ради депутатів трудящих. Розташована в долині річки Осикової (притоки річки Вовчої), за 27 км на південний захід від обласного центру і за 6 км на
південь на найближчої залізничної станції Красногорівка Донецької залізниці. Через Мар'їнку проходить автомагістраль Донецьк-Запоріжжя. Населення - 9,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Победа.
Мар'їнка - центр однойменного району, площа якого 1352 кв. км, населення – 101,4 тис. чоловік, у т. ч. міського - 60,6 тис. чоловік. На території його - 2 мі­ські, 4 селищні та 15 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковано 67 населених пунктів. Провідне місце в економіці району належить сільському гос­подарству. Тут - 19 колгоспів і 7 радгоспів. Широко розвинуто систему малого зро­шення за рахунок використання вод місцевого стоку. В районі - 14 промислових підприємств. Найбільшими з них є заводи - вогнетривів ім. В. І. Леніна, авторе­монтний, котельно-механічний, залізобетонних конструкцій, мінеральної вати, шино-ремонтний та Курахівська ДРЕС. У системі народної освіти - 50 загальноосвіт­ніх шкіл, з них 4 - вечірні середні школи сільської та робітничої молоді. Культурно-освітню роботу ведуть 27 клубних закладів та 37 бібліотек.
Територія нинішнього селища, як і району, була складовою частиною придонських степів, що простягалися на сотні кілометрів. У IX-XII ст. в цих місцях кочували хозари, печеніги, половці. В наступному столітті половців витіснили татаро-монголи. Внаслідок розпаду Золотої Орди на початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства.
За часів Нової Січі територія теперішньої Мар'їнки належала до другого стану (коша) Війська Запорізького, а з середини XVIII ст. - до Кальміуської паланки.
Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд виділив ці землі для грецьких- поселень. Однак територія Мар'їнки та навколишніх сіл, як свідчить генеральний план Олександрівського повіту, складений у 30-х роках XIX ст., ще не була освоєна. Після остаточного відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних по­вітів Харківської та Полтавської губерній.
За законом від 8 квітня 1843 року «Про додаткові правила переселення малоземельних державних поселенців у багатоземельні місця» переселенцям надавали від 4 до 7,5 тис. десятин землі. Поселенцям Мар'їнки було виділено 5386 десятин. Наділ на ревізьку душу становив 7,7 десятини. Відповідно до згаданого закону місцева казенна палата весною 1844 року спочатку послала на місце заселення групу селян. Вони засіяли частину земель і заготували сіно для годівлі худоби в першу зиму. Переселенців групами відправляли під спеціальним наглядом. Повертаючись, пі провожаті привозили витяги з ревізьких реєстрів, де зазначалося, що селяни при­були на місце. Виїхати звідси їм заборонялося; втікачів переслідували.
Сюди також засилали по етапу поляків з Київської та Подільської губерній, яких наприкінці XVIII ст. вивезли з Польщі. На новому місці вони перебували під наглядом місцевої адміністрації. На відміну від державних селян, що користувалися общинною землею, поляки були однодворцями. Так заселялися землі казенного села Мар'їнки. У 1859 році тут проживало 1318 чоловік, налічувалося 220 дворін. Село тоді належало до 4-го стану Олександрівського повіту Катеринославської губернії. До сільської управи входили; старшина, збирач податків, писар і наглядач. Старшина призначав десяцьких, створював сільську варту, підтримував безпосеред­ній зв'язок з павлівським становим приставом. З 1874 року Мар'їнка стала волос­ним центром нового Маріупольського повіту.
Переселенці займалися переважно землеробством. За ними було закріплено по­над 2600 десятин орної землі. Частина землі була державним резервним фондом. Селяни жили в злиднях. Через примітивні знаряддя праці, нестачу робочої худоби, відсталі методи господарювання врожаї були низькі. Населення страждало від посух, знищення посівів сараною, ховрахами, гусінню. Особливо тяжкими були не­врожайні 1848, 1849 і 1850 роки.
Закон 1866 року, який дозволив державним селянам викуповувати свої наділи, сприяв соціальному розшаруванню селян. Так, уже через 20 років у Мар'їнці з 293 дворів 52 були куркульськими (мали по 25 і більше десятин землі), 106 середняцькими (5-10 десятин), 122 бідняцькими (від 1 до 5 десятин), 13 батрацькими, що не мали землі. Біднота змушена була орендувати землю на умовах половинщини аби за відробіток. Не маючи достатніх засобів виробництва, 143 господарства об'єднували робочу худобу, знаряддя праці, обробляючи свої земельні наділи супрягою. Численні платежі, повинності (дорожна, гужова тощо) й різні побори ще більше розоряли селян.
Жителі Мар'їнки щорічно вносили викупні платежі у розмірі 6676 крб. Для біль­шості вони були непосильні - нерідко перевищували прибутковість


Мар'їнка - cучасна карта