Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Максимільянівка

Максимільянівка - село, центр однойменної сільської Ради депутатів трудящих. Розташована на лівому березі річки Осикової, за 9 км на захід від районного центру Мар'їнки і за 32 км від Донецька. Найближча залізнична
станція Острий Донецької залізниці - за 2 км від села. Через село проходить шосе Донецьк - Запоріжжя. Населення - 2917 чоловік.
Сільській Раді підпорядковано і с. Георгіївку.
Наприкінці XVIII ст. на місці нинішнього села був хутір колишніх кріпаків- втікачів Максима і Уляни Тараненків. Від їхніх імен, гадають, і пішла назва села. Дальше заселення Максимільянівки відбувалося в 40-х роках XIX ст. малоземель­ними державними селянами, переселеними з Полтавської та інших губерній. На 1862 рік у Максимільянівці було вже 169 дворів і 1038 жителів. Село на той час входило до Мар'їнської волості Олександрівського, а з 1873 року Маріупольського повіту.
За указом про поземельний устрій державних селян від 24 листопада 1866 року землю, якою користувалося село, було передано общині у власність за викуп з розстрочкою на 20 років. Жителям Максимільянінки виділялося по 7 десятин на ре­візьку душу. 679 душ чоловічої статі одержали 4858 десятин землі.
З освоєнням природних багатств Донбасу в пореформений період різко посили­лися капіталістичні тенденції у розвитку економіки села. Через відсталу агротехніку Сільського господарства врожаї були низькими. Крім того, за З0 років (1861-1891 рр.) трудове селянство пережило 10 голодних років. Важким тягарем для селян були численні податки й побори. Тільки в 1883 році жителі села сплатили сім податей і збо­рів, які становили суму в 14,3 тис. крб. Податки поглинали переважну частину доходів селянських господарств. Особливо тяжким було становище сімей, які мали по 1-2 наділи. Ці господарства не могли утримувати робочої та продуктивної худо­би, не мали реманенту і тому не сіяли. Члени таких сімей ставали наймитами. Так, у І 885 році в Максимільянівці, де налічувалося 249 дворів і 1563 жителі, 13 госпо­дарств не сіяли, 60 засівали до 3 десятин, 62 - 3-5 десятин, 106 - 5-10 десятин. У 77 дворах не було корів, а в 21 - навіть домашньої птиці. Лише 26 господарств самі обробляли свої посіви. 142 сім'ї працювали супрягою, а всі інші відда­вали землю заможним селянам за відробітки.
У 1885 році в Максимільянівці було 246 хат із саману і 2 дерев'яні. Всі криті соломою. Найближча лавка містилася за 7, а фельдшерський пункт - за З0 верст. На все село налічувалося 77 письменних чоловіків і 6 жінок. Тільки в 1877 році тут було відкрито однокласне народне земське училище, в якому навчалося близько 30 дітей.
У зв'язку з розвитком капіталістичних відносин на селі поглиблювалося класове розшарування населення. Обезземелені селяни відходили на промислові підприємства або йшли в найми. Зате 15-20 великих куркульських господарств швидко багатіли, зосереджуючи в своїх руках землю, реманент. У 1901 році в Максимілья­нівці 43 проц. дворів не мали плугів і букерів, 16 проц. були безкінними. Силами лише власної сім'ї обробляли землю 15,3 проц. дворів, а за допомогою найманої праці - 4,1 проц. Це були куркульські господарства. Всі інші працювали супрягою або здавали свої наділи в оренду. За останні 10 років XIX ст. середній урожай ста­новив: ярої пшениці - 32,5, ячменю - 42,3 пуда з десятини. Десятина посіву пше­ниці давала за рік 28 крб. доходу, з них 7 крб. витрачалося на придбання насіння.
Революційні настрої населення зростали під впливом пропаганди робітників, особливо колишніх односельчан. У квітні 1903 року на території Мар'їнської волості, в т. ч. і в Максимільянівці, Луганським комітетом РСДРП поширювалися листівки есерівських організацій. У них закликали селян до союзу з робітниками, до спільної боротьби проти багатіїв і царя, висувалися вимоги 8-ми годинного робочого дня і по­ділу поміщицької землі. Значну роботу серед селян проводили електрик М. П. Кирієнко, кріпильник шахти Г. І. Воробйов, учитель місцевої школи Л. Ф. Гавриленко. Разом з селянами Ю. Р. Тараненком і Ф. Г. Безпечним вони, за дорученням Юзівської організації РСДРП, зібрали гроші для створення підпільної друкарні на шахті № 2-16 Вознесенського рудника. В 1905 році друкарню перенесено в Максимільянівку,
Активно виступали проти поміщиків жителі села під час революції 1905-1907 рр. Під впливом соціал-демократичної пропаганди сільський сход, в якому взяло участь близько 500 жителів, 20 грудня 1905 року ухвалив поділити серед селян землю поміщика Камінського, для чого обрав спеціальну комісію. Поліцаїв та урядників, які закликали селян до покори, закидали камінням. 21-22 грудня в села Донбасу; де відбулися заворушення, послали каральні загони. Зайнявши 22 грудня Максимі­льянівку, карателі заарештували Ф. Г. Безпечного, Л. Ф. Гавриленка, Ю. Р. Тара­ненка, Ю. Є. Сало, І. А. Посенка. На початку 1906 року вони були засуджені. Вчителю Л.


Максимільянівка - cучасна карта