Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Краматорськ

Краматорськ розташований у північній частині Донецької області, на правій притоці Сіверського Дінця - Казенному Торці. Він є великим центром машинобудівної промисловості, вузлом залізничних ліній на Лозову,
Попасну, Ростов-на-Дону. Відстань до обласного центру - 95 км, населення - 150,5тис. чоло­вік. Краматорській міській Раді підпорядковані Біленьківська, Красноторська, Шабельківська та Ясногірська селищні Ради.
На північно-західній околиці міста виявлено каменоломні і майстерні по обробці кременю доби неоліту, що існували тут в період ранньої міді. Поблизу Краматорська досліджено також курганне поховання доби бронзи.
Не раз на землі басейну Сіверського Дінця вторгалися різні кочові племена: гунни (IV ст.), печеніги (X-XI ст.), половці (XI-XII ст.), татаро-монголи (XIII ст.). Масове заселення цієї території почалося тільки у другій половині XVII- на почат­ку XVIII ст. З Придніпров'я та центральних губерній Росії сюди тікали селяни, рятуючись від гніту польських, російських та українських поміщиків. У 1767 році царський уряд подарував графу Ф. П. Таранову 10 тис. десятин землі, на якій він за­снував село Петрівку. Згодом Таранов продав свою землю дворянам Абазі, Іванову, Шабельському, Штейгерову. Так виникли нові поселення Абазівка, Іванівка, Шабельківка, Штейгерівка (тепер всі вони увійшли в межі Краматорська).
Про становище місцевих селян свідчить хоча б такий факт. У першій половині XІX ст. в користуванні 120 селянських сімей-кріпаків поміщика Шабельського було 145 десятин землі. Під час проведення реформи 1861 року селяни одержали по 2,6 десятини на ревізьку душу. За кожний наділ треба було платити поміщикові понад 100 крб. Не маючи змоги заплатити таку суму, 45 чоловік відмовилися від наділів і вийшли «на волю» безземельними. Не одержали землі також 23 душі т. зв. дворових селян.
У післяреформений період, після введення в експлуатацію Курсько - Харків­сько - Азовської залізниці, одну з її станцій побудували поблизу ріки Казенного Торця, там, де раніше був місцевий торговий центр, що називався «Крам на Торі» або «Крам Торський» (Крам - товар, Тор - давня назва Казенного Торця). Звідси й по­ходить назва станції - Краматорська. Поблизу станції наприкінці 60-х років XIX ст. виникає селище Краматорськ. Воно значно розширюється у 90-і роки - після приєднання Курсько - Харківсько - Азовської залізниці до Катерининської. Ще 1917 року за адміністративним поділом Краматорськ входив до Білянської волості Ізюмського повіту Харківської губернії.
Пряме і дешеве сполучення з рудниками Донбасу та криворізькими родовищами залізних руд створювало сприятливі умови для спорудження у цьому районі промис­лових підприємств. Уже 1887 року поблизу станції Краматорська іноземні підприємці побудували завод вогнетривів, що належав бельгійській акціонерній компанії «Штерцер та сини». Через три роки тут виготовлялося цегли, фасованого каменю та алеба­стру більше як на З0 тис. крб. У 1892 році німецька фірма «В. Фіцнер та К. Гампер» розпочала будівництво машинобудівного заводу, а в 1896 році підприємство вже ви­пускало просте обладнання для залізниць та дрібних шахт. Щоб забезпечити машино­будівне виробництво металом, у 1898 році на заводі побудували доменні печі. За період з 1901 по 1904 рік виробництво чавуну на підприємстві збільшилося у 3 рази і становило 4,5 млн. пудів. Швидко зростала кількість робітників. З 1900 по 1904 рік вона подвоїлася і становила 1460 чоловік. Робітничі кадри поповнювали переважне селяни навколишніх сіл. Посади директорів та майстрів на заводі посідали іноземці. Винятком був тільки видатний вітчизняний доменщик М. К. Курако, який працював на заводі з 1902 до кінця 1905 року начальником доменного цеху. За проектом М. К. Курако тут вперше у практиці вітчизняної металургії було зведено доменну піч з похилим скіповим підйомником.
В ці роки поблизу заводу виникають невеликі залізоробні підприємства, що нале­жали купцям Виковим. В майстернях «Сирена» та «Підкова», де працювало 70 чоло­вік, вироблялися дрібні речі домашнього вжитку, а також лемеші, підкови та лопати. У селищі було два парових млини, крупорушка та ковальські майстерні. В міру зростання промислової продукції збільшувався і вантажооборот станції Краматор­ська. На початку XX ст. він досяг майже 110 млн. пудів на рік.
На початку 1905 року в Краматорську мешкало понад 12 тис. чоловік. Селище було розташоване навколо станції. Прямо від вокзалу простягалася вулиця, назва­на Великою (тепер вулиця ім. А. В. Луначарського). У залізничному довіднику того часу зазначалося: «З південно-східного боку Краматорської станції міститься металургійний завод. Найближчі 15 одноповерхових та 6 триповерхових будинки, розташовані поблизу полотна із східного боку, становлять селище, збудоване за­водом для службовців, які працюють біля доменних печей». «З протилежного боку заводу,- говориться далі у цьому ж довіднику,- починається вулиця, що відокрем­лює заводські будівлі від групи двоповерхових і триповерхових будинків, призна­чених для квартир директора та інших службовців, а також для приміщень поштово-


Краматорськ - cучасна карта