Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Дзержинськ

Дзержинськ (до 1936 року Щербинівка) - розташований поблизу річки Кривого  Торця, за 7 км на північ від станції Фенольна Донецької залізниці. Відстань до Донецька - 52 км. Населення - 47 526 чоловік. Дзержинській
міській Раді депутатів трудящих підпорядковані: Артемівська міська (м. Артемове), Кіровська, Новгородська та Щербинівська селищні Ради разом з населеними пунк­тами, що входять до них.
Поблизу Новгородського у 8 розкопаних курганах виявлені поховання в кам'я­них ящиках доби бронзи.
У 1776 році азовський губернатор призначив урочище Жований Ліс, балки Сухий Яр та Житній Яр для державної військової слободи Зайцеве. Через три­дцять років поселення стало таким багатолюдним, що частина його жителів відокре­милася і утворила, кілька хуторів, у т. ч. і Щербинівський. Хутір Щербинівський містився на березі річки Кривого Торця, в тому місці, де за легендою раніше була застава богуславського козака Щербини, який героїчно загинув у бою з тата­рами. На початку XIX ст. в околицях хутора виявили кам'яне вугілля. Його, поряд із заняттям сільським господарством, селяни видобували, в основному для своїх потреб. У 1824 році за розпорядженням гірничого департаменту проведено Дослідження покладів, а невдовзі розпочалися промислові розробки кам'яного ву­гілля в районі хутора.
На 30-і роки XIX ст. в Щербинівському та сусідніх з ним селах Железному, Зайцевому, Красному Куті і Олександрівці видобувалось уже понад 200 тис. пудів вугілля на рік, тобто майже четверта частина всього виробництва палива у Дон­басі. В міру розвитку видобування дрібні власники копалень поступово розорялись
і потрапляли в залежність від більш заможних, що прибирали до рук їхні шахти. Собівартість одного пуда вугілля становила 2-3 коп., тоді як ринкова його ціна в Бахмуті, Харкові та Павлограді, куди в основному поставлялося щербитесько вугілля, досягала 9-10 коп. за пуд. Чумаки завозили вугілля у найвіддаленіші місця півдня Росії, а часто також у Крим. До 1860 року Нестерівське селянське товариство об'єднало близько 20 селянських шахт, найбільшою з яких була Петрівська, в один Щербинівський рудник, середньорічний видобуток якого становив приблизно 500 тис. пудів вугілля.
Ще наприкінці 30-х років XIX ст. Щербинівський і сусідні з ним хутори були перетворені на село Щербинівку, що увійшло до складу Желєзнянської волості Бахмутського повіту. В середині XIX ст. в ньому налічувалося 313 дворів з 17 51 жителем.
У 60-х роках сюди почали прибувати розорені селяни Катеринославської та сусідніх з нею губерній. Багато з них селилися у Щербинівці. У 1861 році власником Щербинівського рудника став підприємець Полинов, згодом - інженер Шеєрман, який 1872 року заклав другу шахту, а ще через десять років - третю. Розробка покладів кам'яного вугілля на руднику провадилася особливо інтенсивно після того, як у 1869 році стала до ладу Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, а від неї - вітка до Щербинівки. Тоді ж тут побудували коксовий завод, устаткова­ний бельгійською технікою. У 1884 році на землях сіл Зайцевого й Щербинівки та хутора Нелепівського французькі капіталісти утворили акціонерне товариство для розробки кам'яного вугілля і солі у південній Росії. Товариство скупило за безцінь землі в околицях Щербинівки і розпочало будівництво ще двох великих рудників - Нелепівського та Північно-Микитівського.
Умови праці гірників, були надзвичайно тяжкі. Ось як про це розповідав росій­ський письменник С. Каронін (М. Є. Петропавловський), який відвідав Щербинівку у серпні 1886 року. «...Робітники-вибійники просто довбають пласт вугілля кайлами і таким чином видобувають його. Видовбане вугілля інші робітники насипають ло­патами у вагонетки... Зміна триває 12 годин»... Робітники шахти справили на письменника враження «купи лахміття, политої рідкою сажею». Двома роками пізніше на Щербинівському руднику Шеєрмана побував син Л. М. Толстого - Сергій Львович. У спогадах він писав: «Чорні обличчя шахтарів, блискучі білки очей, глухі удари кайла, гуркіт вагонеток, мокрінь, кіптява від ламп без скла і сморід - ось враження від шахти. Насправді праця на шахті в ті часи була каторжною». Час­тина робітників, як і до того, проживала в селі Щербинівці, деякі селились поблизу шахти. В одній землянці жило по кілька шахтарських родин. Бруд, вогкість, злидні, хвороби були постійними супутниками кожної сім'ї. Рудникове селище являло собою землянки, розкидані на пустирі. Лише кілька бараків тулилось неподалік шахти та 2-3 цегляні будівлі стояли осторонь - серед них т. зв. директорський будинок, у якому жили чиновники; рудника. Тут же містилися поліцейська діль­ниця і невід'ємні на той час від будь-якого робітничого селища - шинок і церква.
Рік у рік зростало почуття ненависті робітників до самодержавства, обурення проти експлуатації. У Щербинівці знали про виступи робітників Петербурга, Хар­кова, Миколаєва та інших міст Росії. Після квітневого (1875 р.) страйку на заводі Юза виступили і шахтарі Щербинівського рудника. На чолі їх


Дзержинськ - cучасна карта