Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Добропілля

Добропілля розташоване за 90 км від Донецька, на лівому березі річки Бика.
Залізнична станція. Населення - 29,9 тис. чоловік.
Добропільській міській Раді депутатів трудящих підпорядковано міськра­ди -
Білицьку (м. Білицьке, смт Водянське), Білозерську (м. Білозерське, се­лище Бокове) та Новодонецьку селищну Раду (смт. Новодонецьке).
Добропілля - центр однойменного району, площа якого 950 кв. км, населен­ня - 27,5 тис. чоловік, у т. ч. міського - 2,6 тис., сільського - 24,9 тис. На тери­торії його - 1 селищна та 8 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковано 67 населених пунктів. У районі - 17 колгоспів, 3 радгоспи, 4 промислових під­приємств. В системі народної освіти - 29 загальноосвітніх шкіл. Культурно-освітию роботу ведуть 4 будинки культури, 34 сільські клуби, 25 бібліотек.
У 1-й половині XIX ст. на території сучасного міста був хутір Парасковіївка. 1859 року він мав 4 двори з 44 жителями і належав поміщикові Албанському. За реформою 1861 року, на підставі уставної грамоти від 31 жовтня 1862 року, семеро колишніх поміщицьких кріпаків одержали землю - по 4 десятини на ревізьку душу, всього 28 десятин. Дев'ятнадцятеро колишніх дворових теж дістали волю, але без наділів. І це тоді, коли довкола простягалися величезні масиви земель - влас­ність поміщиків Кириченка, Карпова, Єніна, Роговського та інших. Хутір входив до складу Криворізької волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії.
Селяни гірко бідували на своїх злиденних наділах. На початку XX ст. тут було 73 жителі, 8 дворів. Землі в них, як і 40 років тому, було стільки ж - 28 де­сятин. Хто не мав її зовсім, ті наймитували у поміщицьких економіях, гнули спіну на шахтах, відкритих поблизу Парасковіївки. Уже в 70-80 -х роках XIX ст. тут
виявлено поклади вугілля. Наприкінці століття поміщик Єпін на власній землі заклав три шурфи. Вуглевидобуток був малий, переважно для господарських потреб панської економії.
В 1910 році російсько-бельгійське акціонерне товариство Ерастівських кам'яно-вугільних копалень зацікавилося тутешніми землями. Воно купило у селянина Перепичая 2 десятини за 270 крб. та заорендувало 12 десятин на 99 років у земле­власника Розгона. Були споруджені будівлі й служби шахти. Згодом товариство заорендувало також у Розгона, Єніна та у Парасковіївської громади 1044 десятини на ЗО років, з щорічною виплатою власникам 24,9 тис. крб.. На цих землях 1912 року засновано Ерастівський рудник. Тоді ж на правому березі річки Бика інже­нер Гребеньов та штейгер Подольський (колишній службовець у Єніна) заснували Святогорівський рудник. Гірничопромисловці півдня Росії порушили питання про будівництво залізничної колії від станції Гришине до цих рудників. У липні 1913 року царський уряд дозволив будівництво вітки. 10 січня 1914 року Міністерство шляхів сполучення затвердило проект колії. Того ж року було розпочато будівельні роботи,- а наступного - вітку здали в експлуатацію. Кінцевий пункт колії - станція Добропілля знаходилася за 3-4 км від рудників. Від Ерастівського руд­ника вугілля сюди возили гужовим транспортом, Святогорівського - конкою.
З 1914 року Ерастівський та Святогорівський рудники почали називати також добропільськими. 1915 року звідси вивезли 504 тис. пудів вугілля, а наступного - 452 тис. Всього на той час було видобуто близько 2 млн. пудів палива.
Навколо рудників поступово виникали робітничі селища. 1917 року в селищі нрп Крастівському руднику жило 350 чоловік, Святогорівському - щонайменше 150. Працювали тут робітники і зубожілі місцеві селяни - з Ганнівки, Катеринівки, Мар'ївки, Святогорівки та інших ближчих сіл.
Шахтовласники не дбали про благоустрій селищ, умови праці, здоров'я та по­бут робітників. Шахтарі жили і працювали в нестерпних умовах. Всі роботи виконувалися вручну. Видобуте вугілля вантажили у дерев'яні санчата, і цей багатопудовий вантаж тягли саночники до центрального ствола шахти, а звідти кінною тягою піднімали, на-гора. Робочий день тривав 12 годин і більше. Гірники та їхні родипп тулилися по вогких і холодних землянках та бараках. Харчувалися вкрай погано; до того ж, вони змушені були купувати в кредит низькоякісні продукти в крамниці, яка належала підприємцю. Шахтовласники і їх прикажчики безкарно обманювали робітників, обраховували їх, перетворюючи на своїх неоплатних борж­ників.
Медичної допомоги на той час ще взагалі не було.
П початковій школі, відкритій на Святогорівському руднику, була одна кім­ната з 14 партами, столом і шафою. Каторжна праця, каліцтва, хвороби, безпросвітна нужда - так жили шахтарі. Наприкінці 1916 року застрайкували робітники Святогорівського рудника. Вони зажадали поліпшення умов праці та побуту, під­вищення заробітку, поновлення на роботі товаришів, увільнених за «неблагонадійність». Адміністрація відхилила ці вимоги. Власті жорстоко придушили виступ, гіх членів страйкового комітету негайно


Добропілля - cучасна карта