Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Покровське

Покровське - село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Горілому Пні, за 10 км від районного центру і залізничної станції Артемівськ та за 4,5 км від авто­магістралі Харків - Ростов. Населення - 2416 чоловік.
Після приєднання Криму до Росії, в зв'язку з скороченням солеваріння в Бахмуті, частина його населення в 1792 році була переведена на становище казенних посе­ленців. Вони одержали ділянку на річці Мокрій Плотві та її притоці Горілому Пні, де й виникла державна слобода Покровська, яка входила до складу Бахмутської волості того ж повіту. Свою назву слобода дістала від церкви Покрови, до парафії якої належала.
Поселенцями слободи були російські селяни і козаки слобідських полків. У 1830 році в Покровському налічувалося 843 ревізькі душі. Вони мали по 7 десятин державної землі, за що сплачували щорічно по 9 крб. оброку і по 3 крб. подушного податку. В 1859 році тут було 517 дворів і 2848 жителів. Населення займалося пере­важно землеробством. Сіяли пшеницю, жито, ячмінь та інші зернові культури, на городах вирощували картоплю, соняшник, кавуни, буряки, огірки, капусту. З середини XIX ст. в слободі відбувалися ярмарки. 28 вересня 1860 року, наприклад, тут проходив 5-денний ярмарок, на який було завезено товарів на суму 300 тис. карбованців.
Згідно з царськими указами 1866-1867 pp. про поземельний устрій державних селян України жителі Покровського вважалися «селянами-власниками», але про­довжували сплачувати державний оброчний податок. З 1866 року Покровське стало волосним селом з місцевим самоуправлінням. У січні 1887 року відповідно до закону про обов'язковий викуп селяни одержали на 1686 наділів 13611,4 десятини землі. Перехід на викуп прискорив розшарування села. На початок XX ст. 112 селянських родин,інеспроможних вести господарство, здавали землю в оренду, а самі наймиту­вали. Змучені частими неврожаями та непомірними податками, бідняки кидали свої наділи і йшли працювати на вугільні шахти Голубівки, Щербинівки і соляні руд­ники, розташовані в Бахмутському повіті.
Ще у 1880 році на землі Покровської сільської общини підприємець Пшеничний збудував соляну копальню, названу Деконсько-Покровською, де через 6 років видобуток солі досяг 798 953 пудів. На шахті працювало 120 чоловік. У другій половині 90-х років XIX ст. Покровська община здала 139 десятин землі в оренду підприємцям Гершковичу і Чигринському. Вони відкрили тут кар'єри гіпсу і почали виробництво алебастру. Селяни, які мали робочу худобу, возили сіль, гіпс і алебастр на залізничну станцію Бахмут.
Мешкали селяни в глиняних хатах, де в одній кімнаті тулилася вся селянська родина, що складалася, як правило, з 6-9 чоловік. Тут же, у жилому приміщенні, тримали свійську птицю і дрібну худобу. Прибулі на рудник селилися поблизу копа­лень в землянках або жили в своїх і найманих хатах сусідніх сіл. На Щербинівському руднику в комірці № 60, площею 4,6 куб. сажнів, тулилося 11 селян з села Покровського. На нарах спали покотом по 8 чоловік. Над плитою і по стінах розвішувалися шахтарки, долі лежали обушки та інші інструменти.
З кінця 80-х років під тимчасовий лікувальний пункт в селі відвели частину ба­рака, лише наїздом бував тут лікар з Бахмута. За чотири його відвідування хворим
довелося сплатити 65 крб. Тому селяни вдавалися до знахарів. Найбільш висока захворюваність на дифтерит і тиф по Бахмутському повіту в ці роки спостерігалась у Покровському. Протягом 4 місяців 1887 року з 263 чоловік, що захворіли, помер 151. Тільки в 1912 році в селі почав працювати амбулаторний пункт з одним ліка­рем, який обслуговував 12 сіл.
В земській школі, відкритій ще у 1879 році, дітей навчали дячки і відставні солдати. Взимку температура приміщення сягала не вище 4-5°. У дощі і негоду проті­кав дах. За високими партами на вісім місць незручно було сидіти, діти писали стоячи.
Жорстока експлуатація, якої зазнавали трудящі з боку капіталістів, політичне безправ'я і національне гноблення, піднімали їх на боротьбу проти існуючих поряд­ків. У грудні 1905 року під впливом революційних подій в країні відбувся виступ селян Покровського. Конфлікт спричинили події на руднику Пшеничного, який відмовився платити 80 тис. крб. за общинні землі, зайняті ним під будівництво залізниці Бахмут - Попасна. В телеграмі, що надійшла 16 грудня на ім'я катеринославського губернатора від помічника справника села Покровського, повідомлялося про можли­вість нападу селян на Покровську економію. В село послали загін озброєних козаків. Однак це не зупинило селян. У лютому 1906 року вони напали таки на Покровську економію, забрали орендні гроші, вирубали ліс, спалили скошене сіно, знищивши май­на на суму 27 472 крб. Деякі селяни брали участь у революційних подіях і в інших місцях Донбасу. Так, І. Г. Гордієнка в 1906 році засудили до заслання за розповсю­дження прокламацій на Щербинівському руднику.



Покровське - cучасна карта