Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Карло-Лібкнехтівськ

Карло-Лібкнехтівськ - з 1965 року місто районного підпорядкування, розташоване на річці Мокрій Плотві, притоці річки Бахмутки, за 15 км на північ від районного центру. Відстань до найближчої залізничної станції
Деконська - 2 км. Населення - 11,2 тис. чоловік. Місто підпорядковане Артемівській міській Раді депута­ті м трудящих.
Історія Карло-Лібкнехтівська тісно пов'язана з розвитком Бахмутських соля­них промислів. В останній чверті XVII ст., коли в районі річки Бахмутки почали видибувати сіль, навколо соляних промислів виникло село Брянцівка. Першими його мені капцями були козаки Ізюмського полку й переселенці з північних областей України. на початку XVIII ст. соляні промисли перейшли у відання царського двору, проте в умовах кріпосництва, за браком робочої сили, соляна промисловість розвива­лася дуже повільно.
Становище змінилося після реформи 1861 року. В 1877-1878 pp. в районі Бах­мута поблизу села Брянцівки, на правому березі річки Мокрої Плотви, інженер Н. Г. Іванов провів розвідувальні роботи для виявлення запасів кам'яної солі. Він пройшов бурову свердловину глибиною 292 метра і відкрив 9 соляних шарів, в т. ч. найбільший (39,5 м) Брянцівський шар.
У 1879 році на цьому місці приватна промислова компанія, яку очолював Н. Н. Ли­товський, розпочала будівництво першої соляної шахти, назвавши її Брянцівською копальнею (нині шахта ім. Карла Лібкнехта). В 1881 році вона видала на- гора понад 4 тис. тонн солі. У 1884-1885 pp. в Бахмутському повіті стало до ладу 5 рудників: Нова Величка, Харламівський, «Петро Великий», Деконсько-Покровський і Пшеничний. На Брянцівському і Деконському рудниках у 1884 році налічувалося близько 800 робітників. Неподалік від села Брянцівки було знайдено також поклади кварцитів і вогнетривкої глини. На їх базі в 1897 році акціонерне то­вариство Ковальського спорудило Деконський алебастровий завод. У 1901 - 1903 pp. харківські купці Богомолов і Косич поблизу станції Деконська купили у німецьких колоністів 6 га землі і збудували ще три алебастрові заводи; продуктивність кожного з них становила одну тисячу пудів алебастру щодоби.
Навколо рудників і заводів виросли робітничі селища Нова Величка і Деконське, які входили до складу Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Напри­кінці XIX ст. в них мешкало понад 1,5 тис. чоловік. Про життя робітників розповідає донецький письменник Ілля Гонімов в оповіданні «Сіль землі»: «На березі річки Мокрої Плотви тулилося кілька халупок-мазанок з сліпими віконцями й толевими покрівлями. Це робітнича колонія. В кожній такій халупці жило кілька ро­дин. Діти, замурзані наче поросята, вовтузяться по глиняній долівці, сваряться, потрапляють під чиїсь незграбні ноги і з зойком ховаються під нари - єдині меблі в казармі. П'яний гомін чергується з попівським співом, за яким не чути стогону вмираючих і крику немовлят. Не можна ні народитися, ні померти без попової мо­литви, котру завжди супроводить пиятика.
Стояли пусткою степи навколо Брянцівки, тисячі десятин, а мазанки ро­бітників засмоктувала трясовина. Навесні Мокра Плотва вирувала потоками навколо казарм, робітничі сім'ї тижнями жили в страху на горищах, чи витримають саманні, стіни, чи завалиться казарма, піде під воду разом з людьми та їхнім добром».
1895 року на кошти, зібрані робітниками, у Брянцівці побудували школу на З5 учнів. В ній були тільки сіни та одна кімната, що правила і за клас, і за квартиру
для вчителя. Таку ж школу відкрили і в селищі Новій Величці. В одному класі вчитель проводив урок одночасно з трьома групами. Щомісяця із заробітної плати батьків відраховувалося 2 проц. на оплату вчителя і утримання школи.
Нестерпні умови праці й життя спричинювали перші стихійні виступи робітни­ків. У 1900-1901 pp. революційну пропаганду серед пролетарів рудників почали проводити члени Харківської організації РСДРП. Так, С. М. Прохватилов поширював ленінську газету «Искра». Велику увагу роботі серед соляників приділяла Бахмутська соціал-демократична група. У 1905 році на Брянцівському руднику створено соціал-демократичний гурток, яким керувала Т. І. Філіпова.
Під впливом загального революційного піднесення в країні в червні 1905 року відбувся страйк на шахті «Петро Великий» Голландського рудника. Робітники доби­валися підвищення заробітної плати на 10 коп. і розцінок на півкопійки з вагонетки. Двотижнева боротьба шахтарів примусила підприємців частково задовольнити їх вимоги. 18 жовтня 1905 року застрайкували робітники Брянцівських копалень, їх підтримали соляники Нової Велички і Харламівського рудників. Страйк очолили члени соціал-демократичного гуртка Д. 3. Носов, О. Ф. Пашин, Я. Д. Воронов. Було створено страйковий комітет, який висунув перед адміністрацією ряд економіч­них та політичних вимог: на 25 проц. збільшити заробітну плату,


Соледар (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) - cучасна карта