Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Артемівськ

Артемівськ (до 1924 року - Бахмут) розташований на річці Бахмутці, за 89 км на північний схід від Донецька. Залізничний вузол на лінії Москва-Кав­каз.
За 3 км від Артемівська проходить автострада Харків-Ростов-на-Дону, за 13 км - канал Сіверський Донець - Донбас. Площа - 67 кв. км. Населення - 82,6 тис. чоловік. Артемівській міськраді підпорядковані міста - Карло-Лібкнехтівськ і Часів Яр, а також селища міського типу - Дворіччя, Красна Гора і Сіль. Тут працює 5 шахт, які розташовані на території Карло-Лібкнехтівська. Соляники ордена Трудового Червоного Прапора рудоуправління «Артемсіль» видають на-гора 1/3 загальносоюзного видобутку солі.
Артемівськ - центр району, площа якого - 1772 кв. км, населення - 63,4 тис. чоловік, у т. ч. сільського - 44,5 тис. До цього числа не входить населення Артемівська. На території району 105 населених пунктів, які підпорядковані міській, селищній і 19 сільським Радам депутатів трудящих. Основний напрям у сільському господарстві - рільництво. Вирощують зернові, соняшник, овочеві, кормові куль­тури й картоплю. Розвинуто тваринництво м'ясо-молочного напряму, садівництво. Орної землі - 113,5 тис. га. В районі - 21 колгосп, 7 радгоспів, 2 птахофабрики, племзавод ім. Калініна, Донецька дослідна станція садівництва, Донецький філіал республіканської контори «Укрcадпроект». Тут працюють також 5 промислових під­приємств і 2 відділення «Сільгосптехніки». В районі - 47 загальноосвітніх шкіл, однорічна сільськогосподарська школа, 2 сільські професійно-технічні училища, З культурно-освітні заклади, 2 палаци культури, 47 клубів, кінотеатр, 26 стаціонар­них і 2 пересувні кіноустановки.
Поблизу міста, біля станції Ступки, археологи виявили неолітичну майстерню по обробці кременю, розкопали 5 курганів з 27 похованнями (2-доби міді, 20-доби
бронзи, 3 сарматські поховання). Розкопано також кургани з похованнями і знайдено кам'яні скульптури (баби) кочівників IX-XII століть.
В XVI ст., щоб організувати відсіч татарам і туркам, російський уряд створював па південній окраїні держави невеликі міетечка-фортеці (сторожі), де розміщалися сторожові загони. З розпису донецьких сторож, складеному 1571 року, згадується і сторожа Бахмутська при гирлі Чорного Жеребця. Вона була крайньою на південному кордоні Російської держави. Слово «Бахмут» походить від татарського або турецького імені Махмуд (Махмет). тобто Магомет. Бахмуткою називалася річка - при притока Сіверського Дінця. Від неї і дістала назву сторожа, що виникла тут пізніше,
а потім місто.
Наприкінці XVII ст. торський козак Бірюков знайшов у районі Бахмутської сторожі багаті поклади солі і заснував тут укріплену слобідку. Дізнавшись про те, що з цих місцях є сіль, Петро І у 1701 році наказав збудувати на Бахмутці дерев'яну фортецю, а слободу перейменувати на місто (острож) Бахмут. У 1703 році тут було 49 дворів, 49 хат, 48 куренів та землянок і 29 солеварних колодязів, проживало 170 чоловік. 1704 роком датована грамота Петра І про поселення українських ко­заків на річці Бахмутці і про видобування тут солі. Кількість дворів збільшилася до сотні. Того ж року царський уряд, вишукуючи кошти, щоб покрити державні видатки, запровадив монополію на сіль. Рішення уряду закріпити містечко і соляні рудники за Ізюмським полком, а прийшлим людям заборонити добувати сіль без дозволу викликало серед них рішучий протест. У 1705 році Бахмутські соляні варниці були розорені і спалені повсталими.
Невдоволення ще більше посилилося, коли в 1707 році Петро І видав указ про перепис усього зайшлого населення в донських поселеннях і про повернення селян-втікачів поміщикам. Для виконання його було послано загін на чолі з князем Юрієм Долгоруким. За свідченням сучасників, тоді «багато станиць попалили, багатьох старожилів - козаків били батогом, губи й носи різали і немовлят на деревах ві­шали». Це призвело до народного повстання в кінці 1707 року під проводом ватажка бахмутських солеварів К. Булавіна, яке вилилось у широкий антифеодальний рух. «Робітні» люди Бахмутських соляних промислів, а також зайшлі і втікачі, що там перебували, приєдналися до повсталих. Повстанці кілька разів займали Бахмут, поповнюючи свої ряди за рахунок місцевого населення. Жителі міста радо зустрі­чали булавінців. Так, у травні 1708 року вони вийшли з хлібом-сіллю назустріч отаману С. Ф. Безпалому.
Царський уряд, кинувши на Дон великі військові сили, жорстоко розправився з ппистанцями. З липня 1708 року повстанські загони, очолювані булавінським отаманом О. Драним, незважаючи на підтримку запорізьких козаків, що прийшли на допо­могу Січі, зазнали поразки від урядового війська. Бахмут було дотла зруйновано.
Тільки в 1736 році бахмутську фортецю відбудували і укріпили. Бахмут знову стам головним опорним пунктом на півдні Росії в боротьбі проти татар і турків.
У 1732 році царський уряд віддав бахмутські промисли на відкуп торговій компанії купця Озерова. Відкупщики нещадно експлуатували солеварів і


Артемівськ - cучасна карта